Дружина й діти хазяїна метушилися навколо мене, наче вірнопіддані навколо короля. Гостинність гостинністю, але те, що тут діялося, перевершувало всі мої побоювання…
Я звернув увагу на те, що один куток у кімнаті був запнутий завісою, за нею чути було якісь рухи, стогін, харчання. Я почав дослухатись, але всі ті звуки раптом заглушило верещання поросяти. Хазяїн вигодовував його внизу під хижкою, мабуть, до якогось свята, але прибув гість, і все змінилося. Треба було пригощати гостя. Хазяїн навряд чи розраховував, що я теж зустріну його так само, коли він приїде до міста. А втім, мешканці таких селищ майже не приїздили в місто.
“Його, гостинність пояснюється тим, що він відчув у мені справжнього пана, — подумав я. — Крім того, це ще раз доводить, що місцеві напівдикуни не вміють дбати про майбутнє, вони прагнуть веселощів. Моя поява — привід для цього, от і все. Що з них візьмеш?”
Хазяїн гукнув старшого сина, і вони разом узялися свіжувати, а потім смажити порося на вогнищі.
Я підійшов до пих і знову запитав про Етуйяве, але мене запевнили, що Етуйяве от-от має прийти.
— Ви, пане, тим часом відпочиньте, — знов усміхнувся хазяїн.
Ні господар дому, ні його хатні ні про що не розпитували мене. Вони давали мені можливість вирішити, що розповісти, а що — ні. Ну, то й добре!
— Я не маю часу ні на сніданок, ні на відпочинок! Мушу поспішати.
Хазяїн розуміюче глянув на мене — у цій місцевості звикли до зустрічей з тими, хто не поладнав із законом — і заспокійливо промовив:
— У моєму домі моєму гостеві ніщо не загрожує.
Це були щирі слова, я знав напевне. Якби наскочила погоня, хазяїн захищав би мене навіть ціною власного життя.
Дерев’яними сходами вже спускалася його дружина, кланяючись і запрошуючи мене в дім.
Довелося йти за нею, сідати на почесному місці і, чемно всміхаючись, підтримувати “світську” розмову.
Проте неспокій не полишав мене й на мить. Я весь час думав як би вислизнути звідси. Коли мені здалося, що хтось. підходить до хижки, я автоматично стис ніж. Двері справді відчинились, і до кімнати ввійшов кремезний акда-єць. Він дружньо привітав мене, приклавши долоню до лівого боку грудеіі. На шиї у нього висіло намисто з дерев’яних паличок та зубів крокодила. Я зрозумів, що це і є мій майбутній провідник, і подав йому намисто, яке зберігав усі ці дні, пам’ятаючи пораду Густава. Але акдаєць передав його хазяїнові.
— Етуйяве чекав на тебе, його човен готовий! — мовив акдаєць.
Він не був багатослівний, як і годиться добре вишколеному провідникові, котрий звик ні про що не запитувати, нічим не цікавитись.
На столі вже було смажене м’ясо, пляшка віскі і пляшка джину. Господар витяг усе, що мав.
“Що в цих звичаях від щирості, а що від намагання напустити тумапу, потішити власну пиху?” — думав я, розглядаючи незворушне обличчя Етуйяве. Здавалося, йому байдуже, що на столі стоїть горілка і їжа.
— За здоров’я нашого дорогого гостя! Хай стелиться йому щаслива путь! — вигукнув господар, підіймаючи склянку з джином.
Мені та Етуйяве він налив віскі, сам же випив дешевого джину.
У кутку почувся стогін. Хазяїн глянув на господиню, і та зникла за завісою. Мені ж він долив у склянку віскі і присунув поросячу ніжку, намагаючись одвернути мою увагу від того, що діялося в кутку.
Неспокій охопив мене з новою силою. Розмовляючи з господарем, я напружував слух. За завісою мелькали тіні, чути було бурмотіння і стогін.
Етуйяве зрозумів моє хвилювання і пояснив:
— Хворий хлопчик. Його син, — кивнув він на господаря. — Не годилося б турбувати гостя, але ти б глянув на нього. Можна? — запитав він у господаря.
Хіба могло в цьому бути щось погане, коли гість гляне: на хвору дитину? Господар кивнув головою.
Етуйяве відсмикнув завісу.
На ящиках з-під сиру, вкритих якимсь лахміттям, лежав хлопчик років п’яти-шести. Очі в нього були розплющені, але навряд чи він бачив щось. Уста дитини запеклися й потріскались, у кутиках їх зібралася піна. Голова хлоп’яти була пов’язана барвистою тканиною, на якій плямами проступала кров.
— Йому на голову вчора впав камінь, — пояснив хазяїн. — Мій брат уже поїхав по лікаря в сусіднє селище. Надвечір мають бути тут.
Я уважно оглянув шкіру хлопчика, червоні плями, синяву під очима.
— Ось глянь! — Етуйяве стяг ганчірку з голови пораненого.