Ураган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гості слідом за господарями вийшли з будівлі. Свєтов ішов поруч з Атом, дивлячись під ноги. Трава, справжня земна травиця вкривала ґрунт. Попереду виднілася височезна споруда, схожа на слимака.

— Пам’ятник Творцеві, — пояснив Ул.

Земляни підійшли. Їх охопило хвилювання. У Вадима заблищали очі. Йому здалося, що він може окинути поглядом величезний простір і час. Блискучі грані сліпили очі. Вадим мружив їх і слухав, як химерно бринять вигнуті лінії, гармонія форм переходить у музику.

“Пам’ятник Творцеві. Невже в них збереглася релігія?” — думав він, підходячи ближче до пам’ятника. Сяйво граней поблякло. Він побачив тріщини у невідомому шорсткому матеріалі. В тому, як вопи впливали на уяву, вгадувався тонкий розрахунок митця. Музика наповнювала весь простір навколо пам’ятника. У людей наморочилася голова від почуттів і спогадів.

На пам’ятнику із павутиння тріщин виступили зображення. Земляни побачили істоту, схожу на краба. Але його клешні скоріше скидалися на руки. В них був якийсь предмет.

На другому зображенні теж була істота, схожа на краба, тільки з довгими щупальцями і якоюсь ніби антеною. У третьому зображенні розпізнати краба було важче, він змінився й ускладнився. Навколо нього пульсувало блакитне сяйво.

“Невже це все і є Творець? — подумав Свєтов. — І чи вкладають у це слово вони те саме поняття, що й наші далекі предки на Землі?”

— Ви вірите в Творця? — запитав він дальничан.

— Я не завжди був таким, як зараз. Я був би іншим — піщинкою в просторі й часі, коли б розумні не стали Творцем, — відповів Ул.

“Якби він сказав не “стали Творцем”, а “розумні стали творцями”, — все було б зрозуміло”, — подумав Свєтов і знову звернувся до дальничанина:

— Не розумію тебе. Хіба ти не піщинка? Інша річ — усі ви, всі дальничани…

— І я не розумію тебе. Кажеш “ти” і “ви”. Хіба це не одне й те саме?

— Ні. Я — людина, особа. Але я — представник усього людства. Інколи кажу про себе не “я”, а “ми”, “люди”, — пояснив Свєтов.

— У нас немає “я” і “ми”. Частина і ціле — одне й те саме. Інакше я не став би тим, ким є, — пояснив Ат.

Простір навколо землян змінився, і вони опинилися ві залі, подібному до того, який бачили в першій будівлі.

— Зараз прийде вчений Далекої, — сказав Ат і вийшов разом з Улом.

Не встигли земляни огледітись, як у залі з’явився незнайомий дальничанин, дуже схожий на голову Вченої Ради Землі.

— Добрий день, — привітався він за земним звичаєм.

Свєтов подумав: “Все дуже просто, важливо не гаятись”. Зосередивши волю, намагаючись не думати про зайве, він примусив себе уявити, що, зустрічаючи гостей, голова повинен стати на руки й пройтися колесом. Він уявив це і не здивувався, коли дальничанин одразу ж виконав його бажання.

І тоді Свєтов підійшов впритул до дальничанина, запитав тихо:

— Хто ти? Ат чи Ул?

Обличчя Вадима почервоніло, стало схожим на обличчя хлопчика, який бачить, що батьки роблять неправильно, але не має права сказати їм про це.

Дальничанин спокійно відповів:

— Ти хотів бачити того, хто знає більше, ніж Ат і Ул. Він перед тобою. Для цього Ат і Ул і ще троє з’єдналися в мені. Досвіду п’ятьох буде досить.

До здивування в землян приєдналися інші почуття. Найспокійнішими лишилися двоє — Свєтов і… Вадим, настрій якого різко змінився. Свєтов, який так багато випробував і передумав, і Вадим, якому життя ще здавалося казкою з усякими чудесами.

— Чого ви дивуєтесь? — запитав дальничанин. — Хіба в кожному з вас не живе багато істот — батьки, вчителі? — Він помовчав і раптом сором’язливо всміхнувся: — Звичайно, ми відрізняємося од вас, але не настільки, щоб… — і швидко додав: — А Творець або Творці зовсім мало відрізнялись од вас…

Він був дуже делікатний, але Свєтов подумав, як багато можуть важити слова “зовсім мало”.

“Нащо це їм потрібно?” — подумав Роберт, а дальничанин відповів:

— Ми хотіли повніше проявити вашу пам’ять, щоб більше дізнатися про вас.

“Так, ми несемо самих себе в своїй пам’яті, — подумав Свєтов. — Себе і багато з того, що створило нас такими, які ми є. Хто може читати нашу пам’ять, той дізнається про нас більше, ніж ми знаємо про себе самі”.