Ураган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

“Можливо, справа саме в цьому, — міркував Георг. — Такий запас легко наперед обумовити в документах, щоб потім не марнувати часу на митниці. Але цього чомусь не зробили. І ця подорож до Байкалу… Навіщо вона? Невже їм заманулося помилуватися краєвидами? Може, це єдина причина?..”

Годинник рівномірно цокав. Ще півгодини — і капітан “Марії-Луїзи” матиме підстави скаржитися головному диспетчерові-координатору.

Судно везло з Радянського Союзу комп’ютери, роботів і вугілля, необхідне для виготовлення пластмас — замінників живої тканини.

Старпом з “Марії-Луїзи”, стрункий і бездоганно ввічливий, очікувально дивився на Георга, а той старанно відводив погляд і вдавав, що звіряє суднові документи. З його обличчя не сходив вираз бюрократичної заклопотаності. “Хай думає, що чекаю ще на якісь повідомлення контролерів, — міркував Георг. — А я тим часом придивлюся до нього. Надто вже поспішає цей морський лис…”

— Як вам сподобалася подорож до Байкалу? — якомога лагідніше спитав Георг.

— Краса озера вражає. Я не міг навіть собі уявити такої краси, — заторохтів моряк, і Георг зрозумів, що він готувався до цього запитання.

“Чому? — подумки спитав він себе. — Чому “лис” знав, що його запитають про Байкал?”

Старпом все ще захоплено розповідав про озеро, сипав заздалегідь заготовлені фрази. Та невдовзі він зрозумів, що співрозмовник не слухає, і замовк. Його обличчя почервоніло від образи, але він стримувався. Тільки уста, що іноді зрадливо сіпалися, виказували внутрішню боротьбу. “Він уже мав би якось виразити обурення, — думав Георг. — Але ні, надто добре вишколений, і мені навряд чи пощастить його “розколоти”. Ну що ж, доведеться ризикнути!”

— Я хотів би оглянути багаж, — сказав Георг, не завдаючи собі клопоту надмірною чемністю.

— Ви самі спускатися до трюм?

— Не заперечуєте?

— О, що ви! Прошу.

Ясна усмішка опромінила старпома.

Разом з моряком Георг пройшов на корабель. Старпом ішов стрімко, розгонисто, і митник ледве встигав за ним. Моряк дав кілька вказівок і запросив Георга до ліфта. За хвилину вони опинилися у трюмі. Довгий вузький прохід тягся між двома рядами акуратно складених контейнерів. На кожному біліла фірмова наклейка — “ДКЗ-7. Зроблено в СРСР”. В ящиках були блоки комп’ютерів. Мовчазні рицарі-роботи “ДКЗ-6” стояли у заглибинах обабіч проходу — там, де закінчили роботу. Більшість із них були вимкнуті, щоб не витрачати марно енергії. Тільки в деяких, аварійних чергових, світилися нагрудні індикатори.

Старпому й митнику доводилося часто нахилятись і високо піднімати ноги, минаючи перебірки між вантажними відсіками. Моряк не приховував утоми і весь час утирав носовичком спітнілого лоба.

За однією з перебірок фортечним муром височіли сірі нейлонові мішки з вугіллям. Тут теж були ніші для роботів-вантажників.

Георг звик покладатися на інтуїцію. Ще не розуміючи, в чому річ, відчув: щось змінилося — й зупинився. Зупинився і старпом. Відчуття новизни зникло. Георг подав знак рушати далі — відчуття з’явилося знов. Він уважно придивився до мішків. Деякі з них ледь помітно відрізнялися від інших своєю формою. Георг одразу зреагував на це маленьке відкриття й непомітно увімкнув кишеньковий індикатор-автомат. Відчув легке поколювання — сигнали приладу. Це анітрохи його не здивувало. Георг витяг пласку коробочку індикатора — стрілка вказувала на четверту поділку.

— Вибачайте, що затримую вас і завдаю клопоту, — звернувся він до старпома й удавано зітхнув: — Така служба, нічого не вдієш.

Тепер він міг не шкодувати часу на ввічливість.

— До ваших послуг, — відповів моряк.

— Зробіть таку ласку, відкрийте мішок.

— Прошу, — з готовністю відказав старпом і взявся за мішок, що лежав поряд з тим, на який вказував Георг.

— Ні, отой, прошу.

Старпом присунув до себе мішок, готуючись одкрити застібку-блискавку, — і тієї ж миті могутня клішня робота-вантажника відштовхнула його.

— Не заважай! — наказав Георг. Але робот не підкорився. Він рішуче тіснив людей од мішка.

— Век! — гаркнув старпом і затупотів ногами. — Геть!

Робот загрозливо насувався на людей.

— Що з ним? — мовив старпом. — Невже зіпсувався?

За свою багаторічну службу на митниці Георг чого тільки не бачив. Ось і тепер він пригадав щось подібне. Тоді власники просто вимкнули у робота-вантажника органи слуху. Вони так само кричали на нього й тупотіли ногами, уникаючи тільки виразних жестів, зрозумілих роботу.

Георг застережливо підняв руку. Робот слухняно зупинився й одступив убік, звільняючи шлях до мішка. Але митник не задовольнився цим. Він розумівся на робототехніці й легко знайшов кришку блока настройки основних вузлів. Повернув регулятор слуху — лампочка засвітилася.