— Він живий і здоровий!
А бортінженер закидав мене запитаннями:
— Що тут коїться! Маскарад? Якісь…
Зблизька пролунав владний голос:
— Іменем закону ви арештовані!
Постріли, вигуки… І вдруге:
— Іменем закону!
До дверей підходило двоє невідомих. Штурман Стронг наставив пістолет, але я поклав йому руку на плече і промовив:
— Заходьте, містере Шерлок Холмс! Заходьте, містере Нат Пінкертон! Ласкаво просимо!
Вони зайшли в кімнату точнісінько такі, якими знали ми їх ще з книг та кінофільмів. Один — високий, кремезний. Другий — худорлявий, стрункий, з люлькою в зубах.
— Дивно! — вигукнув Шерлок Холмс. — Як ви довідалися, що це я вийшов на ваш слід?
— Я вас обчислив, — усміхнувся я люб’язно.
Штурман Стронг з докором дивився на мене і хитав головою: мовляв, як не соромно згадувати давні анекдоти. А непосидющий Нат Пінкертон вигукнув:
— Але хто нам пояснить, як ми тут опинилися, що це за дивний будинок і хто ви такі?
— Я поясню.
Тон моєї відповіді наче заспокоїв Ната, і він поставив на запобіжник свій пістолет.
— Оцей шарварок зчинився через одного забудька, і остаточних наслідків ми ще не можемо передбачити…
На саму думку про це я аж похолов… Глянув на Пінкертона, на своїх товаришів і пояснив:
— Ви, Пінкертоне, і ви, Холмс, а також усі ці пірати, розбійники — всі ви прийшли з книжок, які забув тут мій однокашник Алик Сьомін. Інопланетяни прибули сюди і намагалися за зразками нашої культури скласти уявлення про нас. Гості дослідили приміщення, прилади та машини, — вів далі я. — Знайшли книги і вирішили, що це щоденники чи, може, бортжурнали, залишені якоюсь експедицією. У гостей, очевидно, виникли побоювання щодо контактів між цивілізаціями на зразок тих, які висловлювали свого часу вчені Землі. І вони вирішили якнайбільше довідатися про нас, перш ніж почати переговори.
— О метеоритний дощ і пастка часу! — вигукнув одне із своїх предивних проклять штурман Стронг. — Якщо зважити на їхні передачі, вони мали відповідні апарати і могли матеріалізувати інформацію?
— Ви уже все зрозуміли, — сказав я. — Так, вони матеріалізували зміст книг і подумали, що всі пірати, бандити і сищики — то наші сучасники…
— Уявляю, з якою швидкістю вони втекли геть із Сонячної системи, — мовив Стронг.
А я намагався не думати про те, чого могла коштувати землянам неуважність Алика Сьоміна.
РЕЧОВИЙ ДОКАЗ
Науково-фантастичне оповідання
Контролери поверталися ні з чим. Вічка індикаторів зеленаво блимали з пульта. Це означало, що автоматичні системи не виявили нічого недозволеного.
Корабель міг вирушати.
Простягти руку до зеленої кнопки, натиснути — і на світловому табло перед старшим черговим шостого шлюзу спалахне напис: “Митна служба зауважень не має”. Але натискати кнопку не хотілося. Щось заважало…
Це “щось” мало цілком певний, хоч його й важко було витлумачити, зміст: кинутий скоса погляд, змовницький жест, якась маленька неточність у документах…
Цього разу не було, здавалося, нічого підозрілого. Контролери відзначили тільки, що запас уранового палива на “Марії-Луїзі” удвічі перевищує норму.