— Гриць! Хіба я знаю, де він? Либонь, сховався десь. Ліс великий… А нам треба побалакати наодинці. У мене є таємниця. Вона не для третіх вух.
— Ні, — заперечив хлопець, — вам не спіймати мене.
Коршун глянув на Віру важким поглядом.
— Гаразд, — рішився. — Нехай слухає. У стайні під жолобом закопано ящик з цінностями. Там вистачить тобі й цьому дівчиськові на все життя. І мені теж.
— Ось воно що! — здивувався Андрій. — Тепер мені все зрозуміло!
— А якщо зрозуміло, біжи до села…
— Овва… — почав Андрій. — А виявляється, ви ще й грабіжник!
Коршун рвонувся до нього, та Віра дала попереджувальний постріл. Мовив:
— У тебе це остання можливість вибитися з жебраків у люди… — він не закінчив. У дрібноліссі затріскотіли гілки, і з-за дерев, важко дихаючи, вибіг Бутурлак. Андрій обернувся до нього, і цієї ж миті Коршун рвонувся до кущів. Пролунав постріл, але він не зупинив Коршуна.
«Шмайсер» в Андрієвих руках затремтів, він стріляв не цілячись, а Коршун біг, немов був заворожений. Нарешті все ж спіткнувся і впав на бік, підібгавши під себе руку.
Андрій підбіг, наказав:
— Не рухатись!
Коршун підвів здорову руку, стиснув кулак, наче погрожував Андрієві, та відразу розтиснув, рука мертво впала на груди.
Підійшли Бутурлак і Віра. Дівчина схлипувала винувато:
— Це я — мазіка… Він же міг утекти…
— Ти хоробра, — заперечив Андрій, — і ти мені ще більше…
Хлопець не договорив, засоромившись, зиркнув на Бутурлака, чи не помітив чого? Та лейтенантові було не до цього.
— Це Коршун? — запитав.
— Так.
Бутурлак перевернув Коршуна горілиць: мертвотна блідість проступила на обличчі.
— От і кінець… — мовив лейтенант хрипко. Сперся спиною на дерево, помацав потилицю. Поскаржився: — Все ж трохи оглушило мене, і Коршунові вдалося відірватися… Але ж я не бачив, щоб ви обганяли.
— А ми — стежкою, — пояснила Віра, — Андрійко тут усі шляхи знає…
— Ми відрізали йому відступ і зустріли тут, — додав хлопець.
— Молодці! — очі в Бутурлака сміялися. — Дорогі мої діти! — Глянув уважно на дівчину, яка міцно тримала карабіна в руках, на кирпатого, веснянкуватого, з синіми очима хлопчину, котрий уже мало не переріс його. — Мої добрі друзі! — закінчив.
На півдорозі до Острожан вони побачили рідкий цеп озброєних людей поміж деревами — виявилось, прибув загін з райцентру й прочісував ліс. Капітан Ярощук, який очолював операцію, підбіг до Бутурлака.
— Наздогнали? — запитав нетерпляче.
— Коршуна вбито. Але втік його племінник Гриць Жмудь.
Капітан усім потиснув руки.
— За ліквідацію банди Коршуна велике вам спасибі! — мовив урочисто. Наказав помічникові: — Продовжуйте операцію. Цього Гриця Жмудя треба взяти живим. — Запитав. — Де труп Коршуна? Потрібний для впізнання.
Андрій пояснив Антонові Івановичу, який вів загін, де знайти тіло Коршуна.