— Ще не встиг втекти! — крикнув і роззирнувся. Перестрибнув через дрова, побіг до потічка.
Андрій рвонувся за ним.
— Андрію! — почув з подвір'я.
Це — Віра… Вже розвиднилося, і одразу побачив її. Але впізнав би і в темряві.
— Ти чого? — Зупинився на мить, вражений.
— Куди ти?
— Коршун там. І Грицько з ним.
— Чекай, я з тобою.
Андрій побачив, як повз нього прошмигнув Пилип. Біг, кричучи щось Бутурлакові й вказуючи на кущі, які починалися ліворуч попід лісом. Зиркнув туди й помітив постать чоловіка, котрий уже майже сховався між дерев. Побачив іще: Бутурлак став на одне коліно, й з дула кулемета вирвалися язики полум'я.
«Не вцілить з такої відстані…» — подумав Андрій. І справді, чоловік добіг до лісу й зник за деревами.
Андрій насварився Вірі кулаком і побіг до Бутурлака. Нараз від потічка пролунали постріли, і Пилип, який теж біг до лейтенанта, змахнув руками й заточився. Бутурлак дав довгу чергу, потім ще коротку.
— Пилипе! — гукнув. — Що з тобою?
Пилип підвівся, та одразу знов упав. Андрій підбіг до нього.
— Тебе поранило?
Пилип стенув плечима, обмацав ногу, закотив холошу штанів.
— Ні, але ж і ступити не можу.
— Підвернув. Це нічого.
— Як нічого? А Коршун!
— Вважаєш, то Коршун?
— Бо стріляв по мені Гриць. Я встиг побачити, він вистрілив і сховався в лісі.
— Коршун? — Андрій одірвався від Пилипа, побачив, що Бутурлак уже мало не дістався лісу. Почув за спиною схвильоване дихання. Озирнувся: Віра.
— Я ж казав тобі… — помітивши, як гнівно зиркнула, осікся.
— Пилипе, — попросила дівчина, — дай мені свій карабін.
— А як же я?.. — почав, та одразу простягнув карабін. — На, бери.
— Я вмію стріляти, — тільки й мовила. Схопила карабін і побігла до лісу.
— Куди? — кинувся за нею Андрій.
В лісі знову застрочив кулемет. У відповідь коротко вдарили із «шмайсера» — тепер Андрій знав, що Бутурлак побачив Коршуна чи Грицька й переслідує їх.
«Але ж, — подумав, — Коршун напевно тікатиме до боліт. Можливо, і Гриць з ним. Антон Іванович казав, що бандери відсиджуються десь на острівці. Отже, Коршун втікає навпростець. За ним — Бутурлак, а ліс тут густий і вологий, швидко не побіжиш…»
— Віро, — гукнув, — стривай!
Андрій наздогнав її вже на узліссі.