— Ми вам такої риби зловимо! — обізвався з носа Сергійко. — Окунів настьобаємо.
— У нас тут кілограмові окуні ходять, — похвалився Пилип. — А щупаки! Весною батько принесли пудового. А сазан як візьме — тримай тільки!
— У нас на Дніпрі лящів багато, — почав Бутурлак і не скінчив: десь на березі гахнуло — лейтенант висунувся з-за борту, прислухався.
Тиша, тільки вода хлюпається…
І раптом далека і якась начебто несерйозна автоматна черга…
Ще здалеку побачивши рибальську хижу, Фрось зупинив коня й загорлав на підлеглих:
— Давай, хлопці, спішуйся! Ти, Пецух, бери трьох і заходь з тамтого боку! Від лісу їх відріжте, щоб не втекли, а ми звідси навалимось!
Пецух з трьома стрільцями побігли аж до узлісся, яке починалося метрів за чотириста від берега. Фрось одразу збагнув їхній маневр, закричав навздогін:
— Куди, сучі сини? Я вам дам у лісі ховатися!
Але ті або не почули, або вдали, що не чують: залягли в густому молодняку — подалі від гріха й автоматних куль червоних розвідників.
Фрось витягнув бінокль, оглянув хижу.
Спокійно, нікого не видно — жодного підозрілого руху. Двері ледь прочинені, замок висить на скобелі. Рвана сіть гойдається на вітрі.
Підкликав Грицька.
— Ти казав, що хижа замкнута? — запитав. Сунув хлопцеві бінокля. — Ану, глянь!
Грицько жадібно схопився за бінокль. Одразу відчув свою значимість — сам пан Фрось радиться з ним!
Засопів од задоволення, простягнувся на траві, спершись на лікті, навів бінокль на хижу. Добре пам'ятав: двері були замкнуті, а зараз прочинені.
Раптом перехопило дух, здалося, хтось висунув з дверей дуло карабіна, чорний отвір наведено просто на нього, зараз виплюне вогонь…
Грицько відкинув бінокль і злякано втиснувся обличчям у траву.
— Що там? — затривожився Фрось.
— Хтось є… — губи в Грицька побіліли. — Цілився в мене і ледь не влучив.
Фрось відібрав у нього бінокль.
— Влучив? — зареготав. — А постріл ти чув?
— Але ж я бачив! — тепер Грицько був певен, що справді хтось хотів підстрелити його. — Карабіном водив…
Фрось прилип до бінокля. Чудово: якщо червоні розвідники в хижі, то відспівали вже своє. До лісу їм не дістатися — мало не півкілометра лугу, кожен метр прострілюється…
Не відриваючись од бінокля, запитав Грицька:
— Ти казав про якихось хлопчаків. Щось не бачу…
— Сховались або до села побігли.
— Біс із ними. — Фрось підвівся на коліна, махнув рукою. — Матлюка до мене!
Матлюк, хлопець років двадцяти, короткошиїй і червонощокий, підбіг до сотника, втупився відданими очима.
— Візьми гранати, прошу я тебе, — мовив Фрось, — і вужем, вужем попід очеретами. Подивись, хлопче, хто там у хижі, — кинь їм у віконечко гранату, нехай не будуть такими розумними!