Андрій відчув, як сало липне до спітнілого живота.
— А-а… — мовив так, буцім щойно згадав. — Вони пса привели, знайшли десь приблудного, мабуть, його в хижу замкнули.
– І огірки для пса?
— Го, якщо голодний, і огірки жертиме. У кривої Теклі сучка недопалки ковтала, їй-бо, сам бачив.
— А може, вони пса вкрали? — очі в Грицька загорілися. — Я завжди знав, що Демчуки — злодії!
— Тиць тобі… вкрали… Приблудний! Я ще не бачив, та Пилип казав — великий. Я його, нахвалявся, вивчу — тепер ніхто не підступиться!
— Пішли глянемо.
— Зараз не можу, треба по траву для корови їхати.
— Слухай… — улесливі нотки з'явилися в Грицьковому голосі. — Якщо пес справді гарний, скажи Пилипові, аби продав. Я йому дві протитанкові гранати дам. Мені свій пес от як потрібний!
— Тьху, гранати… Пес і гранати! Може, за міномет? — Андрій згадав учорашню розмову.
— А осьо-сьо… — скрутив дулю Грицько, та одразу позадкував. — Хоча, якщо пес справді великий… Я можу ще сала шмат додати.
— Завтра я з Пилипом домовлюсь, — пообіцяв Андрій.
— Ходь сьогодні, коли привезеш траву… — занетерпеливився Грицько.
— Там подивимось… — Андрій шмигнув до стайні, заховав сало й ковбасу під якесь шмаття на фірі, полегшено зітхнув. І як ще Грицько не винюхав цю злощасну ковбасу?
Андрій дістав ганчірку і обтер замащений салом живіт. Лише тепер збагнув усю серйозність того, що трапилось.
Добре, що Грицько наскочив на нього і повірив у того пса. Але ж може розповісти ще комусь — в Андрія обважніли руки, коли подумав про це. Слава богу, Северин Романович поїхав дивитися на покоси й повернеться лише після обіду. А тітці Ганні оті розповіді про хліб та замкнену хижу ні до чого — знає тільки свою комору й крамницю.
Андрій вийшов із стайні, постояв, виглядаючи Грицька. Тривога все більше охоплювала його. Нараз вирішив: заклав два пальці в рот, свиснув пронизливо. Почекав трохи і, не почувши відповіді, свиснув ще раз.
— Чого тобі? — почулося з веранди. Грицько стояв з підручником у руці.
— Гайда зі мною по траву.
Той безнадійно махнув рукою.
— Задачки… Мати не пустять.
— Ну й сиди над своїми задачками! — в Андрія трохи відлягло від серця: тітка Ганна затримає Гриця принаймні на дві години, за цей час він встигне обернутися.
Швидко запріг Сірка, і фіра покотилася дорогою, що вела до озера.
Андрій ще здалеку побачив Пилипа, який порпався біля сітки. Дорога тут роздвоювалася: одна вела до лісу, куди й потрібно було Андрієві, друга йшла навколо озера. Зупинивши фіру на розвилці, Андрій підкликав друга.
— А де Сергійко? — запитав.
— У хижі… з ними…
Андрій дістав з-під шмаття ковбасу та сало.
— Тримай!
— Де це ти?
— Де було, там нема. Що тут з Грицьком у вас було?