— А де Пилип?
Малий озирнувся, і Грицько знову помітив у його очах тривогу.
— Додому побіг.
— Ви чого тут зранку вовтузитесь?
— Батько сітку звеліли полагодити. — Сергійко кивнув у бік розтягнутої на дрючках рибальської сітки.
— А-а… нудна робота… То підеш купатися?
— Не хочу.
— А я скупаюся. — Грицько підійшов до озера, очерети відступали тут від берега, вкритого білим піском, далі тягнулася мілизна, вода тут прогрівалася ще зранку, і купатися було приємно — вода прозора, зайдеш по груди й бачиш, як сновигають під ногами великі озерні раки.
Нараз Грицько зупинився. Примружив хитре око, кивнув на руку, яку малий заклав за спину.
— Що там у тебе?
Побачив, як відлила кров од щік Сергійка, ступив крок убік, зазирнув хлопцеві за спину. Тримає стиснутий кулак, а що в ньому?
Грицько вдав, що Сергійкова таємниця йому ні до чого. Роздягнувся, залишившись у синіх сатинових плавках із зав'язками збоку. Такі плавки мав на селі тільки він, — хлопці купалися голяком, — і дуже пишався ними.
Перев'язав мотузок, а сам не спускав ока з закладеної Сергійком за спину руки. Цікавість мучила його що там у малого в кулаці?
– Іди сюди! — покликав, та Сергійко не зрушив з місця. — Я тобі покажу щось…
— Що покажеш?
— Ти знаєш, що в мене є? Дві протитанкові гранати. Сьогодні глушитимемо рибу! — Побачив, як загорілися в малого очі, вів далі, інтригуючи: — Увечері поїдемо човном до соснового берега, і там на глибині…
Сергійко облизав язиком засмаглі губи, витиснув з себе жалібно:
— Сьогодні не зможемо.
— Чом не зможете?
— Та батько звеліли… — хлопець зам'явся. — Щось там у них по господарству…
— Не бреши! По очах бачу… — Грицько нараз пружно ступнув до Сергійка, схопив його за руку, вивернув. — Ну, показуй, що тут?
— Не чіпай! — малий смикнувся, але Грицько тримав міцно. — От зараз Пилип повернеться, він тобі дасть!
— Ми твого Пилипа — одною лівою! — Грицько почав викручувати Сергійкову руку.
— Пусти!
— Покажеш? — нараз Грицько закричав і випустив хлопця. — Ти що, кусатися! Я тобі зараз! — наздогнав малого, який відскочив до очеретів, підставив ногу і штовхнув на пісок. Навалився всім тілом, викрутив руку й нарешті розтиснув пальці.
Сергійко лежав, уткнувшись обличчям у пісок, і плакав.
Грицько тримав червону зірку з серпом і молотом — такі зірки носили радянські солдати на пілотках і кашкетах, він сам бачив їх, коли відступали з боями через Острожани, навіть зірвав одну з кашкета вбитого командира. Зберігав кілька днів, поки батько не побачив — облаяв і викинув на смітник.
А тут — блискуча червона зірочка…
— Де взяв? — запитав гнівно.
— У лісі знайшов. — Сергійко дивився злякано.