Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Майору Бузині подобався підполковник Мусоргський, застілля: Олексій Григорович не пам’ятав, щоб у суботу о цій порі він коли-небудь випивав, та неспішні і цікаві розмови за столом.

Питання: «Пити чи не пити, ось у чому заковика», - перед ним більше не виникало.

Опера «Хованщина» закінчилась, підполковник Мусоргський переставив бобіну, з магнітофону зазвучали «Пісні і танці смерті» Модеста Мусоргського у виконанні Великого симфонічного оркестру, солістів і хору Московської державної філармонії.

Підполковник Мусоргський засумував. Він сидів, підперши голову, і в його очах ховалась меланхолія. Усі мовчки слухали музику. Олексій Григорович - з заплющеними очима, піднесений настрій уже не на таку висоту охоплював його, та й, либонь, і старшого лейтенанта Нікітченка, який дивився на підлогу під столом.

Мовчанку перервав підполковник Мусоргський. - От так і служимо, в центрі столиці Радянського Союзу. Мертві і живі… Поряд, одні сміються, другі плачуть, а третім все одно. Мертвим. За живих ми вже пили. Пропоную пом’янути усіх тих, кого ми тут охороняємо, крім найживішого, його ми вже вспом’янули, за їх і наш спокій. Пом’янули, закусили. Підполковник Мусоргський розповів про нещасливе подружнє життя Йосифа Віссаріоновича і трагічну смерть його другої жінки Надії Аллілуєвої.

- Нумо з’їздимо на могилу до Аллілуєвої, вшануємо її пам’ять, - запропонував він. - Її, як Крупську, Сталін не спалив, поховав на іншому цвинтарі. А то ми тут трохи засиділись, треба провітриться. А справді, їдьмо! Я притьмом домовлюсь, начальник охорони Новодівичого кладовища - мій друг, разом мучились колись у Подгорного. Виняткова сволота, я вам скажу, Подгорний, звичайно ж, а не мій друг, він мужик нормальний, дисципліна у нього на кладовищі залізна. Я ледве від нього втік, - від Подгорного, ясно, однак ще до більшого дурила втрапив, до Суслова… Щас я зателефоную…

Підполковник Мусоргський взяв трубку з телефонного апарату, на якому було прикріплено герб Радянського Союзу, набрав п’ятизначний номер:

- Владе, моє вітання, підполковник Мусоргський доповідає. Як життя молоде? Добро. Тут у мене друзі з України, спільний захід провели на Красній площі за їхнім об’єктом. Вони хочуть оглянути могилу Аллілуєвої, ми щас під’їдемо. Ти там зустрінь нас коло входу, часу в нас обмаль. Прихопи вінок, невеликий, діло конспіративне, «світитися» не треба. Й усе інше організуй, для вшанування пам’яті Надії Сергіївни. Ми будемо утрьох. Але без фанатизму, звиш двох пляшок не бери - я до ранку на бойовому чергуванні. - Підполковник Мусоргський поклав рурку і по рації викликав резервного прапорщика.

До вартівні прийшов інший прапорщик, аніж той, який підміняв підполковника Мусоргського на час екскурсії до усипальні вождя, з трьома повздовжніми зірочками на погонах.

- А, це ти, Ільку? - сказав він, коли прапорщик зайшов до вартівні. -Капітан Танасов знає, ким підсилювати головний штаб у відповідальні моменти. Ми тут підводимо підсумки оперативних заходів при участі наших українських колег, ти в курсі справи. З Володимиром Федотовичем знайомий?

- З Ворошиловграда?

Прапорщик Ілько зизом упізнав старшого лейтенанта Нікітченка.

- Саме так і ніяк інакше. Будеш говорити інакше - сядеш за антирадянську агітацію і пропаганду. Ти, як я розумію, уже повнолітній. Замикай дверину на ключ і нікого не впускай. Ми швиденько змотаємося на інший об’єкт, наші колеги з України цікавляться. Як Жорж Ілліч поживає?

- Дякую, товаришу підполковник, нормально. Освоює захисний блок від нападу спереду з наступним ударом ноги в щелепу. Ось так…

- Хо-хо-хо, показувати не треба! - підняв руки підполковник Мусоргський. - А то порозбиваєш тут у мене всі меблі і люстру. Дома все ціле?

- Куди там! Мій каратист ногами повибивав фанерки в шафі і ручки на комоді.

- Скільки йому?

- Рік і одинадцять місяців. - Прапорщик Ілько усміхнувся на всю ширину свого вилицюватого обличчя.

- Молодчага Жорж Ілліч! Я свого остерігаюсь навчати прийомів, щоб клавіші на піаніно не потрощив. Передай Жоржу Іллічу вітання і скажи, що на день народження я подарую йому свій чорний пояс.

Підполковник Мусоргський теж заяснів своєю парсуною. Відтак він кинув кілька мускатних горішків в рот, вимкнув магнітофон, одягнув шинелю, перед дзеркалом поправив кашкета, зсунувши дашок на півсантиметра нижче, ніж належить за Стройовим статутом, і рукою показав на вихід:

- Прошу колеги. Мертві і живі чекають нас. Гайда!

Шинелі одягаючи. Сягнули

зловоди стіксові

до підборіддя.

Вуста закушені, а погляд утікає

у глиб єства,

- Хлюпни йому ще раз -

подивимося, як то добре буде, -

канючать у Харона мертвяки

живущі - підкупили дідугана