Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Траплялися випадки, коли окремі офіцери допускали порушення встановленого порядку, дозволяючи собі вправлятися на письмі неналежним для їхнього статусу артаментом - синім, чорним або ж навіть зеленим (sic!), чи кульковими ручками тих же кольорів. До таких переступників з боку їхнього безпосереднього керівництва вживалися виховні заходи і робились відповідні висновки, оскільки подібні факти в КДБ УРСР трактувалися як прояви маскованого кар’єризму.

Майор Бузина кар’єристських нахилів не мав, писав виключно фіолетовим чорнилом і був взірцем дотримання інших встановлених вимог і правил в сфері справочинства та агентурно-оперативної діяльності.

Наприклад, коли потрібно було привести до потрібного порядку особові і робочі справи агентури, він прибирав зі столу все зайве, виймав з сейфу потрібний том і відпрацьовував його. До особової справи агента ²⁾ він, користуючись циганською голкою і сировою ниткою, акуратно підшивав затверджені керівництвом характеристики, матеріали перевірки його надійності, а також повідомлення інших джерел, що стосувались до особи агента, способи екстреного зв’язку, легенди прикриття, місце проведення конспіративних зустрічей, розписки про отримане грошове забезпечення, накази про заохочення тощо. В робочу справу агента в той же спосіб (циганською голкою і сировою ниткою) він підшивав реалізовані оригінали особисто написаних інформатором документів і вже після того, як вони доповідались керівництву, залежно від значущості отриманої інформації: від начальника відділення і аж до самого голови КДБ УРСР або ж до його заступників, що здійснювали свою управлінську діяльність відповідно до визначених колегією КДБ УРСР напрямів їхнього керування (кураторів).

З кожного агентурного повідомлення в друкарському бюро Управління після їхньої доповіді начальству знімалась потрібна кількість копій. Копії агентурних матеріалів долучались до справ оперативного обліку: оперативних добірок, перевірок, розробок, розшуку, нагляду ³⁾, а також, якщо вони стосувались до загального опису чи аналізу оперативної обстановки, підшивались у літерні справи, які велись по лініях і об’єктах агентурно-оперативної діяльності 5-го управління ⁴⁾. Якщо отримане повідомлення агента не мало відношення до конкретного напряму (лінії, об’єкта) роботи оперативного працівника відповідно до покладених на нього функціональних обов’язків або ж до тієї чи іншої особи (персоналії) його оперативної зацікавленості, то копія надсилалась в інший структурний підрозділ для здійснення перевірки за керунком.

Місце зберігання агентурних повідомлень та їхніх копій фіксувалося у відповідній графі спеціального реєстраційного журналу секретаріату 5-го управління КДБ УРСР. В робочій справі агента всі прізвища, які у своїх донесеннях згадував інформатор, після поставлення їхніх носіїв на оперативний облік ⁵⁾ у 10-му відділі КДБ УРСР вносились до переліку, який у кожній справі містився в кінці тому (тобто, продивившись перелік, можна було визначити, про кого повідомляв у своїх донесеннях той чи інший агент і яке він мав коло знайомих з числа тих осіб, що представляють оперативний інтерес для органів КДБ).

Продуктивність будь-якого агента за звітний період можна було визначити на око за товщиною його робочої справи або ж за її вагою, якщо покласти том (томи) написаних таємним помічником КДБ документів на долоню витягнутої руки і зробити кілька коливальних рухів з амплітудою в п'ятнадцять градусівпо вертикалі - знизу вгору і згори вниз.

Справи оперативного обліку у майора Бузини теж перебували у бездоганному порядку. Він не чекав суботи, яка встановленим у КДБ УРСР порядком визначалась днем для приведення документів до вимог інструкції щодо таємного справочинства, а працював з паперами щодня. Місяць тому з поля зору двох бригад зовнішнього спостереження зникла об’єкт централізованої справи групової оперативної розробки «Блок» під кодовим прізвиськом «Лисиця» і повернулась до власного помешкання на Куренівці на вулиці Верболозній, 16 третього дня опісля. Де вона никала увесь цей час, якими підпільними справами займалась, залишилось невідомим. Розлючений таким проколом в розробці одного з основних фігурантів справи «Блок» голова КДБ Федорчук, який до свого призначення на Україну займав посаду начальника 3-го Головного управління КДБ СРСР (військова контррозвідка) і серед оперативного складу мав прізвисько «Фердинанд», наказав негайно доповісти всі матеріали на «Лисицю».

Начальник 5-го управління генерал Свєтков, який до призначення на цю посаду працював начальником інспекції КДБ УРСР і своє прізвисько «Атя» отримав уже на новій посаді, без зволікання приніс Федорчуку справу на «Лисицю». До кабінету голови КДБ УРСР справу на «Лисицю» доставила група офіцерів 2-го («українського») відділу 5-го управління на чолі з розробником «Лисиці» майором Гопанчуком на прізвисько «Гончак». В справі було двадцять вісім томів, у кожному томі - по триста аркушів. Два останніх томи розробки «Лисиці» виявились непідшитими, сторінки непронумерованими, Федорчук, читаючи матеріали, заплутався в аркушах і спересердя кинув один том в обличчя генералові Свєткову, а другий в його потилицю, коли той намагався ухилитися після першого удару. Документи розсипалися мало не по всій площі кабінету голови КДБ на 4-му поверсі будинку КДБ на вулиці Володимирській, 33 розміром з майданчик для гри у бадмінтон.

Генерал Свєтков змушений був навпочіпки збирати їх на підлозі один за одним, пильнуючи, щоб не отримати від Федорчука стусана в те місце, де в генералів (і не тільки) закінчується спина, звідки виростають ноги і де, на думку голови КДБ УРСР, містяться розумові здібності його генералів. Разом з майором Гопанчуком, який планував останні томи справи на «Лисицю» привести до вимог інструкції наступної суботи, генерал Свєтков прямо в приймальні голови КДБ УРСР циганською голкою і сировою ниткою нашвидкуруч підшив і пронумерував аркуші, вніс документи до опису і вже затим повторно доповів справу «Фердинандові».

На окремих сторінках справи залишились сліди його крові з пэчок пальців, які він у поспіху поколов циганською голкою. Далебі, зі справами майора Бузини такого казусу ніколи б не трапилось.

Йдучи додому, майор Бузина зачиняв сейф і акуратно опечатував його. Печатки виготовлялися в єдиному екземплярі, дублікати ключів зберігалися в запечатаній тією ж печаткою парусиновій торбинці, яка мала постійне місце в спеціально обладнаному сейфі секретаріату Управління.

Якщо у відсутність оперативного працівника великому чи малому начальству, не мало значення якому, знадоблювався той чи інший документ, який зберігався в його сейфі, то в цьому випадку створювалася комісія на чолі з начальником секретаріату чи його заступником, і тільки комісія мала право, порушивши печатку, відкрити сейф запасними ключами. Коли знаходився потрібний документ, він вилучався, згідно з інструкцією про таємне справочинство складався протокол у двох примірниках про розкриття сейфа і вилучення документа, другий примірник клався на його місце, після чого сейф опечатувався особистою печаткою начальника секретаріату або ж його заступника.

Виходячи з кабінету, працівник відповідно до інструкції щодо забезпечення режиму в приміщеннях КДБ УРСР зобов’язаний був замикати двері на два оберти ключа. Повернувшись, він відчиняв кабінет і мусив виймати ключ. Залишати ключ у дзюрці замка із зовнішньої сторони дверей категорично заборонялось, оскільки, як було записано в інструкції, не виключалась ситуація, коли якийсь прихований лихочинець, проходячи коридорами КДБ і застерігши ключ у дверях кабінету оперативного працівника, з ворожим чи іншим умислом міг зачинити його ззовні, покласти ключ в кишеню і втекти геть.

В такому випадку, як було записано в тій же інструкції, замкнений у власному кабінеті і позбавлений оперативного простору офіцер не годен був виконати свої професійні обов’язки в належному обсязі, вчасно потрапити до начальства в разі термінового виклику або ж виконати потрібні дії на випадок бойової чи пожежної тривоги, ба! - навіть не зміг би задовольнити особисті фізіологічні потреби поза територією кабінету.

Користуватись радіоприймачами і радіоточками категорично заборонялось, оскільки ввімкнений радіоприлад міг стати джерелом передачі інформації на відстань, тобто в такий спосіб ворог мав можливість при допомозі радіоелектронної апаратури, встановленої стаціонарно в якомусь житловому приміщенні в радіусі 300 метрів від будинку на вулиці Володимирській, 33, чи в автомобілі, що міг рухатись навколо будинку на відстані того ж радіусу, здійснювати перехоплення розмов, які велись в приміщеннях КДБ.

На столі оперативного працівника мали перебувати лише ті документи, які могли йому знадобитися саме в цей час. В сейфі дозволялось тримати виключно ті документи, справи, посібники, які були внесені до їхнього опису. Опис складався у двох примірниках, перший примірник мусив лежати в спеціально приклеєному конверті на дверцятах сейфа з внутрішньої його сторони, а другий передавався в секретаріат Управління для контролю.

Апарат міського телефонного зв’язку на столі оперативного працівника повинен був стояти з правого боку, а телефон внутрішнього зв’язку - з лівого, щоб користувач при надходженні сигналу не переплутав, по якому апарату йому дзвонять. Якщо абонент дзвонив міським телефоном (загальним), то оперативний працівник мусив у мікрофон трубки мовити: «Кажіть, вас слухають». Якщо лунав дзвінок телефону внутрішнього (захищеного) зв’язку, то оперативний працівник повинен чітко вимовити своє звання і прізвище без ніяких «алло», «альо» чи «слухаю». На кожному апараті міського телефонного зв’язку малось приклеєне застереження про необхідність дотримання конспірації в розмовах із зовнішнім абонентом (тобто не патякати зайвого).

1.2.

Усіх цих вимог майор Бузина незаперечно дотримувався.

Наразі на столі у нього лежав лише зошит для конспектування директивних документів керівництва КДБ СРСР і КДБ УРСР та інших таємних матеріалів нормативного характеру, підготовлена інспекцією КДБ УРСР інструкція, яка встановлювала порядок їхнього вивчення, а також ручка-самописка, заправлена фіолетовим чорнилом.

І більше нічого.

Втім робота, якою займався майор Бузина у цей час, була не менш складною і відповідальною, ніж оформлення справ оперативного обліку чи агентурних досьє.

Щойно він від свого сусіди по кабінету майора Михайла Йосиповича Забари (на прізвисько «Мотл») отримав конфіденційну інформацію про те, що зі слів «джерела» майора Забари в інспекції КДБ УРСР прізвище майора Бузини занесено до списку офіцерів, конспекти яких підлягали перевірці. Майор Забара Михайло Йосипович мав джерела інформації скрізь, де цього вимагали його оперативні інтереси на ділянці виявлення емісарів закордонних ОУН в потоці іноземних туристів - від господарського відділу КДБ до кас залізниці та Аерофлоту і від київських готелів до Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном, тому його інформації треба було довіряти і відповідним чином на неї реагувати.

Вказаний захід, себто перевірку інспекцією конспектів оперативних працівників, усуміш з іншими новаціями, як-от, наприклад, порядок замикання і відмикання кабінетів, заборона мати в кабінетах радіоточки і радіоприймачі, правила користування телефонним зв’язком тощо, увів у практику новопризначений заступник голови КДБ УРСР підполковник Степан Несторович Муха ⁶⁾, який до свого призначення на цю посаду мав військове звання капітан в запасі і працював інспектором ЦК Компартії України. Після переведення Степана Несторовича на службу в органи державної безпеки усі секретарі райкомів і обкомів, без виїмку і водночас, полегшено зітхнули, а органи КДБ УРСР набули вимогливого, суворого і мудрого керівника з неоціненним досвідом роботи в комсомольських, радянських і партійних органах.

Колегією КДБ УРСР на капітана в запасі Муху, щойно він перейшов на роботу в органи державної безпеки і отримав військове звання підполковник, було покладено такі функції:

кураторство комендантським і господарським відділами;

контроль за внутрішнім режимом і таємним справочинством в Центральному апараті КДБ УРСР та його органах на місцях;

організація позашкільного навчання співробітників КДБ УРСР;

організація захисту державної безпеки під час проведення на головній вулиці Києва - Хрещатику святкових заходів, присвячених черговим річницям Великої Жовтневої соціалістичної революції, Дня Перемоги і святу міжнародної солідарності трудящих усієї земної кулі Першому Травню, та у випадках відвідин столиці України кимось із членів чи кандидатів у члени Політбюро ЦК КПРС, а також високими зарубіжними гостями.

Попервах Степан Несторович з належною йому енергією взявся за режим і господарство КДБ УРСР, оскільки до свят ще було далеко і візити високих московських чи зарубіжних гостей в столицю України ближчим часом не передбачались.