Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Федорчук спинив його.

- Зачекайте, Свєтков.

Свєтков завмер у напівзігнутому стані і краєм ока помітив, що інші члени колегії продовжують залишатися на своїх місцях і уважно дивляться на нього.

«Чому це голова знову звернувся до мене на «ви»?» - встиг подумати він.

- Колегія ще не закінчилась, продовжуємо обговорення про стан виховної роботи і дисципліни в 5-у управлінні. Є ще одне питання, воно стосується вже до начальника Управління.

Генерал Свєтков заціпенів.

- Товаришу Свєтков, чи, як ви ще себе називаєте «Алфєй Свєтлов», а ну лиш, розкажіть членам колегії, які кренделя ви учора в Жовтневому палаці культури, в якому Леонід Ілліч Брежнєв вручав місту-герою Києву медаль «Золота Зірка», витворяли, коли я був у Москві? Хто кого все ж таки трахнув - ви Пугачову чи вона вас? І як поставилась до цієї вакханалії ваша законна жона?

Заскочений зненацька, Свєтков не встиг випростатись, так і залишився стояти напівзігнутим. В очах у нього потемніло: «Таки вляпався, донесли якісь гади! І що тепер робити? Розжалує Віталій Васильович, розірве, як Пугачова газетку, тессезеть, незважаючи на всі мої заслуги й особисту відданість».

В мозку шалено заклубочились думки - що говорити, як виправдовуватись? Федорчук - це ж не власна жінка, яка покричить і потім вгамується!

«Треба каятись, і найжалкіше, можливо, простить».

- Товаришу голово, доповідає генерал-майор Святков… Доповідаю, товаришу голово, щодо вакханалії на ваше запитання, - почав він повільно, з паузами. Підняв голову, надав своєму обличчю покаянний вираз і, невипростовуючись, схлипнув і глянув в очі Федорчуку:

- Товаришу прядсядатєль, не винен я, простіть. То все старший лейтенант Бяздоля підстроїв!

- Який Бяздоля? Старший лейтенант Бездоля, той що, тессезеть, завжди бігає попереду паровоза? Тільки причому тут Бездоля? До нього ми ще сьогодні повернемося в плані недоліків у службово-виховній роботі по 5-му управлінню, тессезеть. Цей Бездоля, я бачу, як той Фіґаро: де й не посій, то вродиться. Я поки що питаю про ваші шури-мури з Пугачовою на сцені, а потім в її уборній? Відповідайте чесно членам колегії!

- Так, так, товаришу прядсядатєль, старший лейтенант Бяздоля, який бігає попереду паровоза і де не посій, то вродиться, я чесно все розповім! Учора цей старший лейтенант Бяздоля заходить до мене в кабінет і каже: «Товаришу генерал, до вас особисте прохання від заступника міністра культури УРСР товариша Квятошинського. Він передає вам два квитки на концерт Алли Пугачової з «Укрконцерту», щоб ви особисто подивились, послухали концерт і потім дали політичну оцінку її виступу і репертуару. Особисте прохання заступника міністра. Оскільки в нашій пресі вже з’явились насторожуючі публікації…» Вас у Києві, товаришу прядсядатєль, не було, тому я не міг взяти санкції здійснити політичний контроль…

- Те-е-ек, - протягнув Федорчук, - політичний контроль у сфері культури потрібний, але яким чином ви опинились на сцені, потім усамітнились з гастролеркою за лаштунками і чимось там з нею займались під ідейно ущербну музику, тессезеть, в її уборній?

- Нічим, присягаюсь, товаришу прядсядатєль, вона переодягалась, а я стояв біля її вбиральні…

- І скільки стояв?

- Хвилин десять, не більше!

- Га-а-арний контроль! Товариші члени колегії, ви теж хотіли б таким робом контролювати ідейно-художній рівень репертуару артистів із числа жіночої статі біля, чи все ж таки - у вбиральні, якщо чесно зізнатися?

Обличчя присутніх набули масляного виразу, але дуже швидко масло з їхніх фізій зникло, а натомість виступила серйозна рішучість.

- Я думаю, - почухав ручкою за вухом генерал Муха, - тут товариш Свєтков не зовсім щирий: і взагалі, і зокрема. Він дозволив на ґрунті сексуальної нездержливості втягнути себе у брудну провокацію і тим самим дискредитував високе звання чекіста-комуніста!

- Я не дискредитував! В складних умовах оперативної обстановки, що склалася на сцені і поза нею під час гастролів Пугачової, я твердо стояв на партійній лінії і гідно тримав честь генерала КДБ! - далі намагався виправдатися Свєтков.

- Ви щось інше тримали, товаришу Свєтков, а не свою честь! - обурився, як на його думку, нещирою поведінкою Свєткова генерал Муха.

Федорчук мовчав.

Всі члени колегії з осудом дивилися на Свєткова.

- Що тримав чи за що тримався начальник 5-го управління КДБ УРСР товариш Свєтков, членам колегії зрозуміло, - порушив мовчанку генерал Муха. - В той момент він забув про те, що повинен у будь-якій ситуації берегти, як зіницю ока, моральне обличчя чекіста-комуніста, керівника одного із найвідповідальніших в системі органів державної безпеки УРСР підрозділів. Він мусить бути беззастережним прикладом для своїх підлеглих. А що ви собі дозволили, товаришу Свєтков?

- Така поведінка не личить генералові КДБ, - суворо блискуючи скельцями, вдруге вставив і свої п’ять копійок начальник української контррозвідки генерал Ледащий.

У Свєткова засосало під грудьми, і він нервово заходився мацати по кишенях штанів в надії знайти хусточку. Проте цього разу дружина її туди не поклала, як робила це зазвичай, і він витер спітнілого лоба рукавом.

Не дочекавшись відповіді на поставлене запитання, Муха продовжив:

- Я думаю, що питання стосовно поведінки генерала Свєткова треба вирішувати…