Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Так точно, Віталію Васильовичу. Маланчук наклав резолюцію: «Тов. Сидорчук Л. М., прошу вивчити пропозицію Четвертака з КДБ і доповісти». І що ж робить товариш Сидорчук? - запитав Четвертак у присутніх і сам відповів: - А товариш Сидорчук, бієомать, у свою чергу пише листа на адресу віце-президента Академії наук Української РСР товариша Півненка такого змісту: «Шановний Борисе Петровичу, у зв’язку з пропозиціями, що надходять до ЦК КПУ, прошу, бієомать, вивчити питання про доцільність перейменування міста Ровно у місто Мєдвєдєв і міста Львів у місто Ярослав». Крапка! І ні слова, бієомать, про те, звідки надійшла пропозиція, у зв’язку з чим, яка мета цього політичного заходу. Товариш Півненко, бієомать, дає вказівку академіку Супруненку доповісти висновки щодо міста Львова і академіку Ситниченку - міста Ровно. Академік Ситниченко, бієомать, доповідає: «Недоцільно, оскільки востаннє ведмедя на території Ровенської області місцеві жителі фіксували 18 червня 1956 року. Ведмідь був не місцевий, а заблукав, бієомать, з території Львівської області. Позаяк той зайшлий ведмідь виявив агресивність і був небезпечним для довкілля, місцеві лісівники його зліквідували, тобто застрелили, бієомать».

Супруненко, бієомать, теж у ту ж дудку дме: «Перейменувати місто Львів у місто «Ярослав» недоцільно, оскільки на честь Ярослава Мудрого, бієомать, в братській Радянській Росії є місто з подібною назвою «Ярославль». До того ж у місцевих жителів Львова і області назва «місто Ярослав» може викликати небезпечні асоціації з іменем чинного проводиря і зверхника ЗЧ ОУН бандерівця Ярослава Стецька, бієомать, який у місті Львові 30 червня 1941 року вказівкою колишнього проводиря і зверхника ЗЧ ОУН Степана Бандери, бієомать, проголосив Акт відновлення української державності У-Не-еР, бієомать».

- Товариші члени колегії, - знову звернувся до присутніх генерал Четвертак і аж руки розвів від обурення, - причому тут, бієомать, зайшлий ведмідь, Ярослав Мудрий і тим паче бандерівець Ярослав Стецько, який приховується від радянського правосуддя на Заході?!

- Цілком правильно, Миколо Захаровичу, - резюмував обурення Четвертака генерал Крякушко. - Головний провідник ЗЧ ОУН Ярослав Стецько, він же «Василь Данків», він же «Карбович», він же «Басмач», він же «Белендіс», тут, я гадаю, ні причім. Стецько на даний час, як свідчить інформація наших закордонних джерел, знайшов притулок у Мюнхені, Західна Німеччина, федеральна земля Баварія. Нам вдалося істотно локалізувати його ворожу діяльність. По суті, після ліквідації Степана Бандери та завдяки іншим вжитим заходам нашої розвідки фактично він перебуває в ізоляції, його зв’язки з націоналістичними елементами в республіці і тією частиною бандоунівського підпілля, яка до цього часу ідеологічно і практично не роззброїлася, нами припинені.

Його дружина Стецько Слава-Анна, дівоче прізвище Музика, псевдо «Муха», гм-гм, виїжджала на Тайвань, де вела переговори з Чан Кай Ші для організації воєнного нападу на СРСР зі Сходу та відновлення самостійної України. Чан Кай Ші відмовився, вона поїхала до президента Філіппін Маркоса з тією ж місією, Маркос теж не зголосився. Мотнулась у Чилі до Піночета, і знову невдача: Піночет сказав, що у нього і без України клопотів вистачає. В США зустрілась з Меїром Давидом Кахане, ізраїльським терористом, ватажком угруповання «Ліга захисту євреїв», той пообіцяв виділити для ОУН групу своїх бойовиків після того, як Ізраїль здолає арабів, а це, як мінімум, років через… Кахане не уточнив дату. Тому, вважаю, перейменування міста Львів у місто Ярослав на честь видатного борця з українським буржуазним націоналізмом львівського письменника Ярослава Галана є цілком доречним і правомірним. Втім, тут можливо, треба ще порозкидати розумом, аби вибити козирі, які Сидорчук, як той карточний шулер, намагається витягти з рукава… гм-гм… тут я дещо з Миколою Захаровичем згоден.

Генерал Крякушко глянув угору на жирандоль Федорчукового кабінету і почав її уважно розглядати. Видко, він шукав виходу з тієї тупикової ситуації, яка склалась у зв’язку з пропозицією ветеранів боротьби з бандоунівським підпіллям та позицією працівника апарату ЦК КПУ Сидорчука.

Щось завбачивши на люстрі, він неспішно промовив:

- Може, запропонувати іншу назву, товариші члени колегії? Наприклад, - генерал Крякушко на хвилину змовк, нібито роздумуючи: - Львів перейменувати на Ярославо-Галанськ, га? А місту Ровно дати назву Дмитропетровськ, об’єднавши імена двох наших славетних партизанських командирів - Дмитра Медвєдєва і Петра Вершигори, який, якщо мені не зраджує моя пам’ять, теж воював з чистою совістю під Ровном?

Василь Омелянович обвів задумливим поглядом членів Колегії, чекаючи їхньої реакції, і непомітно глянув на Федорчука.

Генерал Крякушко був впливовим керівником і його думка завше важила. Пізніше, в червні 1982 року Київ святкував своє 1500-річчя, встановлене Політбюро ЦК КПРС і підтверджене радянською історичною наукою. Напередодні святкування керівний склад КДБ УРСР, від начальника відділення і вище, зібрався у великій залі клубу КДБ УРСР імені Ф. Е. Дзержинського на розі вулиць Ірининської і Паторжинського, щоб попрощатися з Федорчуком, якого щойно було призначено головою КДБ СРСР. За столом президії поряд з Федорчуком і новопризначеним головою КДБ УРСР генералом Мухою сиділи члени колегії КДБ УРСР. На проводи завітав і перший секретар ЦК Компартії України Володимир Васильович Щербицький.

Першим на трибуну вийшов новий шеф українських чекістів генерал Муха. Володимир Васильович трохи послухав Муху, потім вийняв з кишені пачку «Marlboro», взяв сигарету, чиркнув запальничкою, затягнувся і випустив у залу густий клубок диму. На червоній скатерті стола президії, крім графина з водою і шкляника, нічого більше не було. Крайнім зліва у президії сидів генерал Крякушко. Миттю зорієнтувавшись, Василь Омелянович підскочив і зник зі сцени. Долаючи стрибками по чотири сходинки, він вискочив на четвертий поверх, забіг до кабінету начальника клубу підполковника Колісниченка і схопив у нього зі столу попільничку. Василь Омелянович знав, що, поза кабінету підполковника Колісниченка, у клубі більше ніде попільничок не було. Підполковник Колісниченко був творчою натурою, він закінчив Харківський інститут мистецтв імені І. П. Котляревського, тому дозволяв собі нещадно курити у власному кабінеті, незважаючи на категоричну заборону Інструкції з правил пожежної безпеки в КДБ УРСР і його органах на місцях та її санкції щодо порушників - «аж до…» Наскоком генерала Крякушка та вилученням ним своєї попільнички підполковник Колісниченко був вельми здивований, проте щось заперечити не встиг. Тим же темпом Василь Омелянович вискочив з кабінету підполковника Колісниченка, збіг униз, витрусив на сходах недокурки, полою піджака старанно витер попільничку, тричі плюнувши на її поверхню, і повернувся на сцену. Для маневру йому вистачило сорок секунд. Обійшовши президію з тилу, Василь Омелянович поставив попільничку перед Володимиром Васильовичем поряд з його пачкою сигарет «Marlboro». Блискучо-біла попільничка була виготовлена фірмою «Marlboro» і мала відповідний яскраво-червоний логотип «Marlboro» - підполковник Колісниченко привіз її з-за кордону, коли ще працював в оперативному підрозділі і одного разу під «дахом» профспілкового діяча супроводжував туристичну групу представників української творчої інтелігенції у круїзі по Чорному і Середземному морях.

Володимир Васильович з подивом глянув на попільничку та її логотип «Marlboro», шанобливо - на генерала Крякушка, струсив у попільничку попіл сигарети, теж «Marlboro», який встиг уже нагоріти сантиметра на півтора, нахилився до Федорчука і, показуючи струшеною від попелу сигаретою у бік Василя Омеляновича, запитав: «Розвідник?» Федорчук кивнув головою: «Рудольф Абель». Важко відсапуючись, Василь Омелянович підтвердив: «Йєс, Рудольф Абель». Володимир Васильович подякував: «Мерсі боку». Після цієї оказії підполковник Колісниченко придбав нову попільничку. Стару - з логотипом «Marlboro», п’ятьма недокурками сигарет «Marlboro» і купкою попелу він поставив за скло кабінетної шафи як музейний експонат.

Наступного дня після проводів Федорчука весь особовий склад КДБ УРСР розпорошився вздовж урядової траси Київ - Бориспіль, забезпечуючи безпеку приїзду кандидата у члени Політбюро ЦК КПРС, голови Ради Міністрів РРФСР Михайла Сергійовича Соломенцева у Київ на святкування 1500-річчя міста. Оперативний наряд з кущів вздовж траси Київ - Бориспіль мав змогу побачити, як на блискучому членовозі «ЗІЛ-112», який стояв у гаражі КДБ УРСР лише для зустрічей найвищих керівників держави чи зарубіжних гостей, до Борисполя проїхав Федорчук, щоб вилетіти у Москву, де на нього на Луб’янці чекав кабінет, який послідовно займали Фелікс Дзержинський, В’ячеслав Менжинський, Генріх Ягода, Ніколай Єжов, Лаврентій Берія, Всеволод Меркулов, Віктор Абакумов, Семен Ігнатьєв, Лаврентій Берія, Сергій Круглов, Іван Сєров, Олександр Шелєпін, Володимир Семичастний та Юрій Андропов.

Але то було значно пізніше, а нині Василь Омелянович обвів задумливим поглядом членів Колегії, чекаючи їхньої реакції, і непомітно глянув на Федорчука.

Надихнутий підтримкою керівника українських розвідників, генерал Четвертак надав своєму голосові більше металу:

- Не заперечую, Василю Омеляновичу. Варіанти можливі, але винятково в межах запропонованої концепції стосовно викорінення вогнищ українського буржуазного націоналізму, бієомать, які потенційно інспірують антирадянські прояви на Західній Україні, а з Західної України у Києві і по всій території республіки. Що ж стосується до Сидорчука, бієомать, то я думаю, що це прожжонний націоналіст і шулєр, бієомать, тут теж я з Василем Омеляновичем повністю згоден, і питання про перейменування міст з подальшим розширенням процесу з урахуванням живучості націоналістичних настроїв і пережитків на території Західної України, він спеціально замотав, бієомать. Він же сам західняк з Ровенської області! Що ж я тепер повинен відповідати нашим ветеранам, бієомать?

«Слинявий цей Сидорчук. Слинявий і слизький, як і всі західняки, - подумав Федорчук, - наче вугор слизький. Якщо наш документ Володимир Васильович розписує Маланчуку, а Маланчук - Сидорчуку, то толку ніякого - або ж замиюсить, або ж, виконуючи, таких дров наламає, що потім нам самим доводиться наслідки хлебтати. А Сидорчук у кожному випадку дурня клеїть, ніби не розуміє. Треба поговорить з «Першим», навіть, якщо поїдемо в Москву, а поїдемо ми обов’язково, тож залишать тут цього слинявого в апараті ЦК КПУ не можна», - рішив Федорчук і сказав:

- Стосовно прожжонного націоналіста і шулєра, Миколо Захаровичу, ти, тессезеть, можливо, трохи погарячкував. Товариш Сидорчук - відповідальний працівник апарату ЦК Компартії України, до того ж, наскільки відомо, коли вчився у Київському університеті, позував скульпторові Бородаю для пам’ятника Миколі Щорсу на коні, який встановлено у Києві на бульварі Тараса Шевченка на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією.

- Ні, Віталію Васильовичу, - твердо наполягав на своєму генерал генерал Четвертак, завченим рухом намагаючись підкрутити вуси. - Кінь конем, але питання, гадаю, складніше і глибше.

Четвертак був єдиним генералом в системі КДБ УРСР, якому Федорчук дозволяв носити вуса - «в порядкє ісключєнія». Але вусів, які він намагався підкрутити, у нього на той час вже не було. У січні 1972-го року 5-м управлінням КДБ УРСР та його підрозділами на місцях було здійснено часткову реалізацію централізованої справи «Блок» шляхом арешту його основних фігурантів, у тому числі В’ячеслава Чорновола, підозрюваного у виданні нелегального часопису «Український вісник» («УВ») 11). Після арешту В’ячеслава Чорновола, дарма що він та інші фігуранти справи «Блок» перебували в СІЗО КДБ УРСР, видання часопису поновилось, у зв’язку з чим Федорчук примусив Четвертака поголитись - «в порядкє наказанія». У липні 1972-го року 5-м управлінням було викрито і заарештовано запасну редакцію «УВ» у складі працівників Інституту філософії Академії наук УРСР Євгена Пронюка та Василя Лісового, і Четвертак звернувся до Федорчука з проханням дозволити йому носити вуса - «в порядкє поощрєнія». Проте Федорчук твердо відмовив: «А звідки я знаю, що в глибокому націоналістичному підпіллі не приховується ще одна запасна, третя чи четверта, редакція антирадянського видання? Ось коли остаточно і безповоротно покінчимо з українським буржуазним націоналізмом у масштабах всієї країни, тоді будеш, тессезеть, носити свої вуса». Очікуванням Четвертака не вдалося здійснитися. Свиню йому підсунув Степан Хмара 12), який продовжив видання «Українського вісника».

8.5.

Тим часом, генерал Четвертак, мимохіть тернувши пальцями по голій верхній губі і не знайшовши там вуса, смикнув себе за носа і продовжив:

- Ми перевірили деякі дані. Не все так просто, бієомать. Виявляється, точнісінько того дня, на який вказує дійсний член АН УРСР Ситниченко, бієомать, я маю на увазі 18 червня 1956 року, коли буцімто єгерями було зліквідовано зайшлого львівського ведмедя, який буцімто заблукав у ровенських лісах, на кордоні Львівської і Ровенської областей від рук бандерівців загинув старший лейтенант держбезпеки товариш Медведько, бієомать. Це була остання наша жертва у боротьбі з націоналістичним бандоунівським підпіллям. Після товариша Медведька нікого вже більше не вбивали, і ми розглядаємо цю дату - 18 червня 1956 року - як закінчення збройної боротьби бандерівців проти радянської влади на території України, бієомать і остаточної нашої перемоги над оунівським підпіллям.

- Так-так, - втрутився у розмову генерал Ледащий, - тут справді є підозрілі моменти. Чому це доручення потрапило на виконання до академіка товариша Ситниченка? Наскільки я пам’ятаю, він керує Інститутом ботаніки імені академіка Холодного Академії наук УРСР, тобто займається флорою, а ведмеді, наскільки я розумію, відносяться до іншої галузі науки, тобто до фауни. Фауною в системі Академіі наук займається не Інститут ботаніки, а Інститут зоології імені академіка Шмальгаузена.

- Вам краще знати, Владилене Владиленовичу, що відноситься до флори і що до фауни. Академію наук обслуговує ваше управління, 2-е, - зауважив генерал Четвертак.

- А яке управління обслуговує гуманітарну секцію Академії наук - середовище, де розплоджуються націоналістичні елементи? Ваше, 5-е управління, шановний Миколо Захаровичу! Під керівництвом вашого підлеглого генерала Свєткова! - Генерал Ледащий підняв окуляри на рівні брів і з обуренням глянув на Свєткова і потім закохано на Федорчука, шукаючи у нього підтримки.

- То було до мене, - відповів Свєтков. - Я усіх націоналістів з гуманітарної секції Академії наук вичистив за списками, поданими в ЦК. Так що звинувачення не до мене, фауна і флора до гуманітарної секції Академії наук ніякого відношення не має.

- До речі, - став на боці генерала Свєткова генерал Четвертак, - в Інституті ботаніки, який обслуговує 2-е управління, бієомать, певний час знаходив притулок відомий націоналіст і антирадянщик, один з головних фігурантів справи «Блок» Євген Сверстюк, якого пригрів, бієомать, попередник Ситниченка академік Зеров, а потім, за нашою інформацією, прикривав Ситниченко, бієомать, поки ми не втрутились. Раніше там знайшов роботу Іван Дзюба! Яке він має відношення до флори? Це ще раз підтверджує, що Сидорчук, бієомать, перебував у змові з Ситниченком, і обопільна їхня мета була, бієомать, перешкодити реалізації пропозицій наших ветеранів, які брали участь у ліквідації бандоунівського підпілля, бієомать.

- Розумієш, Четвертак, можливо, якийсь підтекст, тессезеть, у цьому збігові і є, однак його недостатньо, щоб звинуватити товариша Сидорчука в махровому націоналізмі. - Федорчук зробив вигляд, буцімто розводячи руками. - Все ж таки, він, повторюю, - відповідальний працівник ЦК КПУ, тессезеть, і до його думки треба прислуховуватися. Не треба забувати, що Комуністична партія є, тессезеть, керівною і спрямовуючою силою Радянської держави та суспільства, я в цьому повністю, тессезеть, підтримую, Степана Несторовича. Правильно я кажу, Степане Несторовичу?

- Цілком правильно, Віталію Васильовичу. Сидорчука я знаю, надійний більшовик із Західної України.