Бухтик з тихого затону: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Даваня зморщив i без того зморщене личко.

— Ну, це нецiкаво, — зауважив вiн. — Нi для вас, нi для дiтей. Вони прийдуть вас шукати, а не рвати, мов ту траву. Шукати, розумiєте?

— Ага, тепер зрозумiло, — здогадалися опеньки. — З ними потрiбно грати в пiжмурки?

— Правильно, — сказав Даваня. — А коли так, то наказую негайно приготуватися до грибного навчання. Називається воно «Щезни — з'явись!»

Даваня обвiв владним поглядом грибне зборисько i скомандував:

— Щезни!

Гриби щезли з такою швидкiстю, мовби їх нiколи й не було на цiй галявi. Залишився тiльки один маслючок. Вiн так поринув в солодкi спогади про зустрiч з дiтьми, так замислився над тим, чим же чотириногi дiти вiдрiзняються вiд людських, що не дочув слiв команди. I тепер маслючок розгублено крутив навсебiч своєю блискучою голiвкою. Вiн намагався збагнути, куди ж це так раптово щезли його брати i сестрички.

— З'явись!

I в ту ж мить галявина вкрилася рiзнокольоровими грибними беретиками.

— Щезни!

— З'явись!

Гриби з неабияким задоволенням виконували команди лiсового господаря. Лише маслючок, той, що так невчасно загавився, робив все навпаки: ховався, коли гриби вигулькували iз своїх схованок i з'являвся, коли на галявинi вже нiкого не було. Довелося лiсовому господаревi злiзти з свого командного пункту i власноруч дати маленькому розтелепi легенького щигля. Лише потому той збагнув, що до чого.

Вiтько розшукує ручку

Пiд вечiр небо облягли низькi темнi хмари i почав накрапувати дрiбний дощ.

— О, дощ! — зрадiв Сергiйко. — Це чудово!

Раз iде дощ — значить, незабаром Бухтик з'явиться знову.

— Що ж тут доброго? — заперечив Вiтько, який про Бухтика ще нiчого не знав. — Одна нудьга, i бiльше нiчого.

Сергiйко лише посмiхнувся у вiдповiдь. Вiн вiдчинив вiкно i поклав на пiдвiконнi таблетку. Потiм подумав i вирiшив зачинити дверi на ключ: коли ненароком постукає тьотя Клава, Бухтик встигне вискочити надвiр.

От, здається, i все. Тепер лишилося тiльки чекати бажаного гостя.

Сергiйко сiв бiля столу, поглянув на приятеля i знову посмiхнувся. Ох, i здивується, певно, Вiтько, коли побачить, хто до них зараз завiтає!

— Чого радiєш? — похмуро поцiкавився Вiтько. — I навiщо це ти дверi зачинив?

— Зачекай трохи, — загадково вiдповiв Сергiйко. — Незабаром дiзнаєшся.

У Капустiна, мiж iншим, був кепський настрiй. Справа в тому, що через тиждень повинен вiдбутися спектакль, а на роль бiсенятка нiхто не зголошується. Може, попрохати Сергiйка? А що — вiн товариш вiрний, не вiдмовить.

В цю мить за вiкном почувся шурхiт. Вiтько знехотя пiдвiв заклопотаний погляд, i…

На пiдвiконнi сидiв усмiхнений Бухтик.

— Добривечiр вам, — привiтався вiн. — Тьотя Клава не зайде?

— Якщо й зайде, то не вiдразу, — сказав Сергiйко. — Я замкнув дверi на ключ.

— Тодi ще раз добрий вечiр, — сказав Бухтик i зiстрибнув з пiдвiконня. — Ти чекав на мене?

— Добрий вечiр, — вiдказав Сергiйко. — Ну, звичайно, чекав! Вiтю, знаєш, хто до нас прийшов?

Проте Вiтька в кiмнатi не було.