Бухтик з тихого затону: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ух ти-и! — вихопилося у Вiтька. Проте вiн одразу взяв себе в руки. — Ну й що з того? Таким штукенцiям i в цирку можна навчитися. Нi, ти менi iнше щось покажи!

— Вiн може випити скiльки завгодно води, — втрутився Сергiйко. — Я сам бачив.

— О, це я завжди можу, — згодився Бухтик.

I не встигли хлопцi й оком змигнути, як карафка з водою, що стояла на столi, була порожньою.

— Ну як? — запитав Бухтик i перевернув карафку догори дном. — Бачиш — нi каплi не лишилося! Що тепер скажеш?

— Ха, якась там карафка! — з презирством пирхнув Вiтько. — Я, коли захочу, можу i двi видудлити. Особливо в спеку. Нi, ти менi покажи щось таке… таке…

I вiн помахав у повiтрi пальцями.

Сергiйко з Бухтиком розгублено перезирнулися. Ну як ти йому доведеш, що все це не вигадки?

— Я… я ще можу стати невидимкою, — нарештi запропонував Бухтик.

— Так я тобi й повiрив, — усмiхнувся Вiтько. — Ану стань!

Бухтик застиг посеред кiмнати i почав пильно вдивлятися у власну тiнь, що падала вiд лампочки. Так вiн простояв з хвилину, а може, й довше. Тодi зiтхнув i розвiв руками:

— Не виходить зараз. Вiтамiнка заважає.

— Га, йому вже й вiтамiнка заважає! — вигукнув Вiтько. — А ще що тобi заважає?

Вiтько Капустiн вже вважав, нiби вiн вивiв цього самозванця на чисту воду. Вiн навiть до того осмiлiшав, що дав щигля ледве помiтним рiжкам Бухтика.

— Може, тобi оцi ось роги заважають? — ущипливо поцiкавився Вiтько. — Чи, може, оцей хвiст? Диви, який вiн у тебе довжелезний! От я його зараз трохи пiдкорочу…

I вiн щосили смикнув Бухтика за хвоста.

— Ой! — заволав Бухтик i зiрвався з мiсця.

А через якусь мить Вiтько Капустiн метляв ногами десь пiд електричною лампочкою.

— Ти! Я ж тобi за це… гарчав розлючений Бухтик i розмахував Вiтьком, наче якимось лантухом. — Я ж тобi не знаю що зроблю…

— Вiдпусти мене! — долiтав з-пiд лампочки нажаханий Вiтькiв голос. — Вiрю тобi, вiрю! Я бiльше не буду! Сiрий, та скажи ж йому щось!

Сергiйко вчепився в плечi Бухтика.

— Бухтику, не треба! Вiн же це ненавмисне зробив! Вiн же думав, що ми розiгруємо його!

— Розiгруємо?

Бухтик поставив ошелешеного Капустiна на пiдлогу. У того вiд пережитого пiдiгнулися ноги, i вiн сiв.

— Що ж, я тобi вибачаю, — сказав Бухтик. — Тiльки не роби так бiльше нiколи. От коли б л тебе почав нi з того, нi з сього смикати за хвоста — що б ти зробив?

Сергiйко засмiявся.

— А нiчого, — сказав вiн. — У нього хвоста немає!

— Немає? — перепитав Бухтик. — Ну тодi… за носа!

— Нi! — вигукнув Вiтько i прикрив носа долонями. — Не треба!

«Хочеш стати артистом?»