Бухтик всiвся за стiл, поклав пiдборiддя на кулаки i усмiхнувся до Сергiйка.
— Мiй батько Барбула дякує тобi за такi чудовi вiршi, — почав вiн.
— Ти їх переклав, так? На свою мову?
— Гм-мм… — невизначено вiдповiв Бухтик. Згадувати про переклад йому не хотiлося. — Взагалi, знаєш, батьковi хочеться, аби ти ще якiсь вiршi пригадав… Ну, хоча б такi…
Бухтик наморщив лоба i почав:
Затим вiн ще бiльше наморщив лоба i закiнчив:
— Ось якi вiршi, — задоволене сказав вiн. — Сам їх склав. Не спав через те цiлу нiч. Ну як, Сергiйку, добрi вiршi, еге ж?
Сергiйко стенув плечима.
— Як тобi сказати… Розумiєш, вони…
— Нi, ти чесно скажи — добрi вiршi, еге ж? — наполягав Бухтик.
— Я… розумiєш… ще не дуже тямлю в вiршах. Але думаю, що вони невдалi. Тiльки ти не ображайся, гаразд?
Обличчя в Бухтика розчаровано видовжилося.
— Ти переконаний? — запитав вiн.
Сергiйко кивнув головою.
— Гаразд, поговоримо про це iншим разом, — сказав Бухтик. — А ти поки що пригадай iншi вiршi. Та не зволiкай, а то батько проходу не дає. Все запитує: коли ж, нарештi, прийде твiй Сергiйко i почитає щось про нас? Ну то як?
— Гаразд, — подумавши, пообiцяв Сергiйко. — Будуть вам вiршi. От тiльки… Можна, їх прочитає хтось iнший?
— Iнший? А хто саме?
— Один… одна дiвчинка. Оля. Правда, вона зараз нездужає, але через кiлька днiв їй дозволять виходити на вулицю. Отодi ми з нею i прийдемо до вас.
— А чого вона, а не ти? — запитав Бухтик.
— Того… вона знає куди бiльше вiршiв, нiж я.
Бухтик кивнув головою.
— Тодi звичайно… кiлька днiв зачекати можна.
А Вiтько в цей час сидiв по iнший бiк столу, чухав боки i з побоюванням розглядав Бухтика. Вiн все ще був упевнений, що цей гiсть — старанно загримований хлопець з цирку. Ну й що з того, що не вдалося вiдiрвати хвоста? Просто вiн мiг бути добряче приклеєний. Чи пришитий.
I тут Вiтьковi прийшла до голови така думка, що вiн ледве не пiдстрибнув з радощiв. А що, коли…
— Слухай, Бухтику… — обережно почав вiн.
Бухтик незадоволено поглянув на нього.
— От ще! Я ж розмовляю! Ну, гаразд, слухаю.
— Я… хотiв би тебе тiльки запитати… Ти не хочеш стати артистом?
— Арти… А для чого вони?
— Як для чого? Вони ж найвiдомiшi люди в усьому свiтi! Всi їх знають, всi їм аплодують…