Бухтик з тихого затону: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ранiше було легше. Даванi допомагали його доньки, лiсовi мавки. То в дуплi приберуть, то бур'яни навколо саджанцiв повисмикують, то ще чимось допоможуть.

Але нещодавно на весняному оглядi художньої самодiяльностi доньки його доспiвалися до того, що завоювали перше мiсце, їх нагородили туристичною путiвкою в гiрськi лiси Карпат. I повернуться вони додому лише напередоднi осенi.

Даваня, звичайно, неабияк пишався своїми талановитими донечками, проте легше йому вiд того не ставало.

Ось лише сьогоднi, наприклад, вiн повинен виконати безлiч всiляких справ. Спочатку йому треба обiйти весь лiс i пересвiдчитися, що в ньому все гаразд. Затим не завадило б зазирнути до Барбули. А там, дивись, з'являться туристи i потрiбно буде прослiдкувати, щоб вони не залишили пiсля себе непогашених вогнищ.

Але в першу чергу треба було провести грибнi навчання.

Вчора Даваня знову зазирнув до лiсового санаторiю i випадково дiзнався, що цими днями вiдбудеться загальний похiд по гриби. Отже, потрiбно якомога стараннiше пiдготуватися до прийому гостей.

Даваня ще трохи покрутився в постелi, тодi зробив коротку ранкову гiмнастику, себто кiлька разiв дригнув ногами, потрусив над головою руками — i злiз на землю.

Лiсова галявина, на котрiй господар лiсу завжди проводив грибнi навчання, потроху заповнювалася.

Першими, як звичайно, зiбралися довгоногi опеньки. Однi, котрi бiльше бачили свiту, вели неспiшнi розмови про днi минулi. Молодшi опеньки грали в цурки. Найстарiший сидiв трохи осторонь i переглядав останнiй номер «Лiсової газети».

Коли Даваня з'явився на галявинi, найстарший опеньок шанобливо схилив голову i повiдомив:

— Ворона накаркала суху, сонячну погоду з незначними опадами. На тиждень вперед. Ви про це, певно, вже читали, чи не так?

Даваня чемно вiдповiв на уклiн i зiтхнув.

— Ще не встиг. На жаль, зараз нiколи навiть присiсти, не те що газети читати.

— Воно звичайно… — спiвчутливо похитав головою найстарiший опеньок. — Так я вам ось що скажу: завтра треба чекати дощу.

I знову заглибився в газету.

Слiдом за опеньками прибiгли цiкавi до всього лисички. За лисичками, спираючись на сухi гiллячки, причимчикували на чолi своїх родин поважнi боровики. Пiдштовхуючи одне одного, збiглися непосидющi рижики та вгодованi маслючки.

Останнiми надiйшли самозакоханi мухомори. На їхнiх головах ледь-ледь трималися яскраво-червонi в бiлу цяточку беретики.

Даваня зачекав, коли гриби закiнчать вiтатися один до одного, вилiз на пеньок i запитав:

— Всi зiбралися?

Гриби закрутили на всi боки рiзнокольоровими шапочками.

— Здається, всi, — нарештi вiдгукнулися вони.

— Ну що ж, тодi лiсовий збiр оголошую вiдкритим, — сказав Даваня i заплескав в долонi, аби його всi слухали. — Увага, увага! Вам, напевно, вже вiдомо, що на днях до нашого лiсу прибули вiдпочивати Дiти…

— Сто вiсiмнадцять чоловiк, — уточнив старий опеньок.

— А я їх вже бачив! — радiсно вигукнув малесенький маслючок, який лише вчора з'явився на бiлий свiт. — Сьогоднi вранцi! Такi меткi-меткi, бiгають на чотирьох ногах. А на головi рiжки. Один з них навiть облизав мене своїм язиком.

Гриби рiзноголосо захихотiли.

— Ти помиляєшся, юначе, — взявся пояснювати йому старий опеньок. — Мова не про них. Ти, швидше всього, переплутав людських дiтей з оленячими.

— I нiчого я не переплутав, — ображено вiдказав маслюк, проте голос його потонув у загальному реготi.

Навiть Даваня i той не втримався вiд усмiшки. Але тут же обличчя його знову стало серйозним i зосередженим.

— Тихiше! — вигукнув вiн. — Ми що — смiятися сюди зiбралися?.. Так от: надiйшли вiдомостi, що цi дiтлахи не сьогоднi-завтра проведуть гру пiд назвою «Похiд по гриби». Що ви скажете на це?

— Вийдемо їм назустрiч! — закричали опеньки з рижиками. — Вийдемо всi до одного!