Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Утрьох написали одного листа Канедовій доньці? Ото дивина! Це ж однаково, що трьом їсти в ресторані одну порцію.

— Ні, в кожного була своя робота. Один написав, другий кинув листа у поштову скриньку, а третій позичив своє ім’я. Отой тип, що приходив, якраз і дозволив підписати своїм іменем. Він, звісно, найдурніший. До того жні разу не бачив Канедової доньки. Сам признався. 3 якої речі втяв таку дурницю?

— Це найвидатніша подія за останній час! Шедевральна! Така велетенська голова й написала листа панночці! Правда, цікаво?

— Може вийти неприємність… Як ти гадаєш?

— Яка там неприємність! Та ще й з донькою Канеди.

— Але ж ти, здається, мав намір побратися з нею.

- Ну то й що? Все одно. Йдеться ж про Канеду.

- Хоч тобі й однаково…

— 3 Канедою теж нічого не станеться.

— Ну гаразд, не будемо про це… Так от, одразу його почало мучити сумління, і він, переляканий, зайшов до мене просити поради.

— Он чого він був такий похнюплений! Ото, думаю, сором’язливий хлопчина! І ви його підбадьорили?

— Його найбільше лякає, що виключать зі школи.

- За що?

— За поганий, аморальний вчинок.

— До чого тут aморальність? Нічого поганого я тут не бачу. Будьте певні, для Канедової сімейки одержати такого листа — велика честь, вони про нього всім роздзвонять.

— Навряд.

— В усякому разі, мені жаль хлопця. Навіть якщо він погано вчинив, не треба допyскати, щоб він мучився, — так можна його зі світу зігнати. В нього тільки голова ненормально велика, а обличчя досить симпатичне. А як чудно в нього ніс посіпується.

— Ти, бачу, теж охочий баляндрасити, як і Мейтей.

— Що ви! Просто тепер такі часи настали, а ви — старомодний і вам усе не догода.

— Ну скажи, хіба розумно — посилати любовного листа невідомій людині, та ще й жартома? Де тут здоровий глузд?

— У жартах узагалі нема здорового глузду. Поможіть йому, хоч би з милосердя. А то він кинеться у водоспад Кеґон.

— Справді…

— Обов'язково поможіть. Ще не таке витівають доросліші, розумніші за нього молодики і вдають, що то не їхня робота… Було б несправедливо виключати цю дитину, а інших, ще гірших, залишити.

— Можливо, ти маєш рацію…

— Ну так що, підемо слухати, як ревуть тигри?

— Тигри?

— Ну, ходімо. До речі, я цими днями їду додому в провінцію, тож якийсь час не зможу бути у вашому товаристві. Тому й вирішив сьогодні з вами прогулятися.

— Он що!… Значить, їдеш? У справі?

— Авжеж, маю невеличке діло. Ну, підемо?

- Що ж, підемо.