— Так.
— Що, позичив Хамаді гроші на оплату пансіону?
— Ні, не гроші.
— А що?
- Ім’я позичив.
— Навіщо Хамаді твоє ім’я?
— Він послав любовного листа…
— Що послав?
— Я йому кажу: навіщо тобі моє ім’я, краще я кину листа у поштову скриньку.
— Нічого не розумію. Так хто що зробив?
— Любовного листа послали…
— Любовного листа? Кому?
— Мені незручно про це казати…
— Виходить, ти якійсь жінці вислав листа? Так чи ні?
— Ні, не я.
— Хамада?
- І не Хамада.
— А хто ж тоді?
— Не знаю.
— Нічого не второпаю. Значить, ніхто не посилав?
- Там лише моє ім’я.
— Що значить «там лише моє ім’я»? Може б, ти зрозуміліше розповів? Власне, кому адресовано листа?
— Панночці Канеда, що живе у завулку навпроти.
— Отого комерсанта Канеди?
— Так.
— А що значить «позичив ім’я»?
— Та дівуля страх яка модниця і до того ж дуже зухвала. От ми їй послали любовного листа… Хамада сказав, що підпис потрібен. Я порадив: підпишись своїм іменем. Е, каже, моє не годиться. От, мовляв, Фуруї Буемон — якраз те, що треба… Отак я й позичив своє ім’я.
— А ти хоч знаєш ту дівчину? Зустрічався з нею?
- Ні, не зустрічався. Ні разу не бачив.
— От розбишака! Посилає любовного листа дівчині, якої у вічі не бачив! З якою метою ви це зробили?