Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ця сцена трохи мене розважила і я вернувся до вітальні. Канґецу-кун, не здогадуючись про клопіт Юкіе-сан, і далі провадив свою чудернацьку розмову.

— Сенсей, бачу, ви перемінили папір на сьодзі. Хто клеїв?

— Жінки. Що, непогано?

— Що й казати, непогано. Мабуть, клеїла та панночка, що до вас навідується?

— Ага, й вона помагала. Знаєш, потім хвалилася: «Я, — каже, — добре клею, значить, можу виходити заміж».

— Оце-то так! — і Канґецу-кун подивився на сьодзі.- Отут гладко приклеєно, а ось зліва папір зморщився.

— Звідти починали.

— Он що! Зразу видно, що не вистачало майстерності. Таку поверхню не опишеш простою функцією, хіба що трансцендентною, — прорік щось незрозуміле Канґецу-кун. На те він і фізик.

— Хто його зна… — навмання відповів господар.

Вирішивши, що за таких обставин йому нема на що сподіватися (тут уже ніяке прохання не поможе), Буемон-кун раптом приклав свого велетенського черепа до мати, мовчки висловивши тим своє бажання попрощатися. Господар спитав:

— Ти вже йдеш?

Засмучений Буемон-кун поплентався у своїх ґета за ворота. От бідолаха! Якщо усі його покинуть, то йому хоч у водоспад Кеґон кидайся! А хто в цьому винен? Ясно, що зухвалість і дженджуристість панночки Канеда. Якщо вже Буемон-кунl помре, то нехай хоч його привид її вдушить. Не буде шкоди для мужчин, якщо кількох таких осіб не стане на світі. А Канґецу-кун нехай одружиться з пристойнішою дівчиною.

— Сенсей, це ваш учень?

— Ага!..

— Яка в нього голова! 3дібний хлопець?

— Не дуже, як на таку голову. Часто задає дурні запитання. От недавно причепився, як буде по-японському «Колумб». Уявляєш, як збив мене з пантелику?

— Мабуть, то великa голова винна в тому, що він задав такі недоречні запитання. Сенсей, а що ви йому відповіли?

— Що? Сказав, що на язик навернулося.

— Ви молодець! Таки переклали!

— Як дітям не перекладеш, вони тобі не довірятимуть

— Ого, сенсей уже став політиком! Але сьогодні він був дуже сумний, ніхто б не повірив, що він може загнати вас на слизьке.

— О, сьогодні він сам опинився на слизькому. Ото дурень!

— А що таке? Мені відразу стало його жаль. Власне, що він накоїв?

— Дурницю. Послав листа доньці Канеди.

— Що? Ота голова? Теперішні гімназисти — відчайдушний народ! Хто б міг подумати?

— Тобі, мабуть, неприємно…

— Анітрохи. Навпаки, цікаво. Хай навіть закидають листами, мені однаково.

— Ну, якщо тобі однаково…

— Абсолютно однаково. А чого мені журитися? Тільки от не віриться, що ота велика голова написала любовного листа.

— То, власне, був жарт. Дівуля така зухвала та дженджуриста, от вони втрьох надумали поглузувати з неї.