Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, така собі пихата. Так от, після цього той шахрай мовчки, з величезною сигарою в зубах, узявся ходити навколо статуї.

— Навіщо?

— Щоб задурманити її.

— Це дуже схоже на анекдот. Ну й що, задурманив?

— Та де там! Хіба каменя задурманиш? Не так-то

просто обманювати. Довелось шахраєві переодягтися на його високість принца. Ви бачили такого дурня?

— У ті часи теж були їхні високості?

— Мабуть. В усякому разі, так розповідав Яґі-сан.

Отож шахрай таки переодягнувся на принца. Ви тільки подумайте! По-перше, це образа його високості. Шахрай, а куди пнеться…

— На якого принца він переодягнувся?

— «На якого? На якого?» Все одно це образа.

— Он що.

— Але й принц не допоміг. Шахрай нічого не міг удіяти, довелось йому капітулювати. Мусив привселюдно визнати, що йому не під силу впоратися з ідолом.

— Так йому й треба!

— Авжеж… До речі, не завадило б запроторити його на каторгу… Знову мешканці кварталу зажурилися, скликали раду. Та ніхто не брався пересувати статую.

— Тим і скінчилося?

— Е ні, це ще не кінець. Нарешті люди найняли рикш і волоцюг. Веліли їм день і ніч допікатп статуї, кричати, перепочинку не давати.

— Попомучились добряче.

— Та все намарно. Що ти вдієш з упертим Дзідзо?

- А що далі? — запально спитала Тонко.

— Далі?.. Хоч скільки було вереску коло статуї, а результату ніякого. Всім уже остогидло. Тільки рикші та волоцюги радісінько галасували. Адже вони діставали поденне…

— Юкіе-сан, що значить «поденне»? — запитала Сунко.

— «Поденне» — це гроші.

— А навіщо гроші? Що з ними роблять?

— Навіщо гроші? Ха-ха-ха, Сунко, яка ти дурненька!… Так от, галдикали та репетували вони дні й ночі коло статуї. А тим часом у тому кварталі жив собі один дурень, якого й за людину ніхто не мав. Його так і звали: дурень Таке. Отож цей дурень подивився-подивився, як вони галасують, та й каже: «Зчинили такий гамір, а святого Дзідзо не подужають!… Ех ви, бідолахи!»

— Ач, дурень, а який розумний!

— Еге ж, розумний дурень. От люди й подумали: а чому б не довіритися йому — мовляв, що буде, те буде, а голови не зірвуть. Дурень Таке не дався довго просити. Відразу наказав припинити галас, рикш і волоцюг повиганяти, а сам з індиферентною міною підійшов до статуї.

— Юкіе-сан, а хто це індиферентна міна? Приятелька Таке? — якраз у такий важливий момент недоречно спитала Тонко.

Господиня і Юкіе-сан захихотіли.

— Та ні, не приятелька.