Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Хлопце, хлопце, куди йдес?..

— Цікаво. А далі.

— Йду на поле лис косити…

— Як гарно ти розказуєш!

— Підес з нами, будес завазати…

— Не «підес», а «підеш», — поправила Тонко, але мала, як завжди, присадила її одним словом: «Дулепа!»

А втім, її перебили, тож розповідь уже не клеїлася.

— Оце й усе?

— Я більсе не сказу… Пу-пу-пу!

— Ха-ха-ха, хто ж тебе так навчив?

— Слузниця.

— От погана, хіба можна так дитину вчити? — сказала господиня і вимушено посміхнулася. — А тепер черга Юкіе-сан. Ти, мала, теж послухай.

Малий тиран, видно, опам’ятався і на якийсь час примовк.

— Ось що розповів Яґі-сенсей, — нарешті почала Юкіе-сан. — Давно колись на одному перехресті стояла величезна кам’яна статуя Дзідзо [184]. Але, як на біду, саме на тому перехресті був жвавий рух, і статуя заважала коням і возам. Що його робити? І от мешканці кварталу зібралися на раду, як би пересунути статую вбік…

— Це правдива історія?

— Не знаю, про це він нічого не казав. Так от, поки люди радилися, один силач з цього кварталу зголосився вмить переставити ідола, — це, мовляв, легка справа. Прийшов він на перехрестя, закотив рукави і взявся до роботи. Підважував, смикав, аж потом обливався, але статую не зрушив.

— Напевне, була важка?

— Аякже… Коли силач заморився і пішов додому відпочивати, мешканці кварталу знову зібралися на раду. Цього разу найрозумніший чоловік у кварталі запропонував свої послуги: «Доручіть мені цю справу». Він поставив перед статуєю повну коробку солодких рисових коржиків і почав принаджувати її до себе — думав, що Дзідзо любить ласощі й клюне на його гачок. Але дарма — статуя і цього разу не ворухнулася. «Так нічого не вийде», — подумав розумний чоловік і поклав перед статуєю саке в гарбузі й чашечку. «Ну що, вип’єш? — дражнив він статую. — Як хочеш випити, то пересунься сюди». Три години заманював розумний чоловік статую, але й цього разу вона не зрушила з місця.

— Юкіе-сан, а хіба Дзідзо не відчуває голоду? — спитала Тонко.

— Хочу рисових коржиків, — сказала Сунко.

— 3азнавши два рази невдачі, розумний чоловік приніс купу фальшивих монет і знову взявся спокушати статую: «Ну що, хочеш грошей? Як хочеш, на, бери». Але й цього разу не помогло. От який Дзідзо впертий!

— Схожий на твого дядечка, правда?

— Викапаний дядечко. Врешті розумному чоловікові обридло й він дав спокій ідолу. Після того де не взявся шахрай і об’явив так, наче йшлося про якусь дрібну справу: «Будьте спокійні, я дам собі раду з ідолом..

- І що ж той шахрай зробив?

— О, це дуже цікаво! Спочатку він переодягнувся на поліцейського, приліпив вуса, став перед ідолом і погрозив: «Гей, ти, забирайся, а то пожалкуєш! Поліція не буде з тобою панькатися!» Але хіба в наш час тебе послухають, якщо будеш підшиватися під поліцію?

— Правду кажеш. Ну й що, ідол заворушився?

- І не думав. Він же викапаний дядько!

— Хіба? Адже твій дядько труситься перед поліцією.

— Oгo, з такою фізіономією? А власне, чого труситися перед нею? Он статуя не побоялася погроз шахрая. Шахрай розгнівався, скинув мундир, зірвав вуса й переодягнувся на багача. На його лиці була тоді така ж міна, як у барона Івасакі [185]. Смішно, правда?

— А яка міна в Івасакі?

[184] Дзідзо — буддійське божество, охоронець дітей і подорожніх

[185] Івасакі Коята (1879–1945) — засновник концерну Міцубісі