— Та ну його в болото!
— О боже, — зітхнув майор Денбі й розчаровано похитав головою. — Він боїться, що це він на вас вплинув.
— Не вплинув він на мене. А знаєте, що я міг би зробити? Міг би сидіти отут, у цьому шпитальному ліжку, і животіти як овоч. Животіти собі і не приймати рішень — хай інші приймають.
— Ви мусите приймати рішення, — заперечив майор Денбі. — Людина не може жити як овоч.
— Чому ні?
Глибоко в очах майора Денбі зажевріло тепло.
— Мабуть, гарно жити як овоч, — тоскно погодився він.
— Паршиво, — відказав Йосаріан.
— Ні, мабуть-таки гарно — коли ти вільний від усіх цих сумнівів і напруг, — наполягав майор Денбі. — Думаю, мені б хотілося жити як овоч і не приймати важливих рішень.
— Який саме овоч, Денбі?
— Огірок або морквина.
— А який огірок? Добрий чи поганий?
— О, добрий, звичайно.
— Вас зірвали б молоденьким і порізали б на салат.
Майор Денбі знітився.
— Ну, тоді поганий.
— Вас залишили б на грядці на перегній для добрих огірків.
— Тоді я не хочу жити як овоч, — відповів майор Денбі з сумною посмішкою упокорення.
— Денбі, може, мені справді погодитись на відправку додому? — серйозно запитав Йосаріан.
Майор Денбі знизав плечима:
— Ви б тоді спасли себе.
— Я б тоді згубив себе, Денбі. Ви це мали б знати.
— Ви могли б мати все, що захочете.
— Я не хочу мати все, що захочу, — відповів Йосаріан, і в нападі безсилої люті гупнув кулаком по матраці. — Прокляття, Денбі! Стільки моїх друзів вбито на цій війні! Я не можу приставати на якісь угоди. Удар ножа тієї суки — найкраща подія в моєму житті.
— То ви б радше пішли до в’язниці?
— А ви погодилися б на відправку додому?
— Звісно! — переконано проголосив майор Денбі. — Безумовно, погодився б, — додав він трохи згодом, вже менш упевнено. — Так, мабуть, на вашому місці я погодився б на відправку додому, — по хвилі болісного роздуму вирішив він. Потім бридливо замотав головою і відчайдушно випалив: — О, так, звісно, я б погодився на відправку додому! Але я такий страшний боягуз, що на вашому місці я не опинився б ніколи.
— Але припустімо, що ви не боягуз, — сказав Йосаріан, уважно придивляючись до нього. — Припустімо, ви маєте сміливість кинути комусь виклик.
— Тоді я не дав би їм відправити мене додому, — заявив майор Денбі з шаленою радістю й ентузіазмом. — І вже напевно не став би під трибунал.
— А на бойові завдання літав би?