— Ні, — Котигорошко відповідає, — не в неволю схотів, а з тобою битися!
Та як змахне своєю булавою, аж земля загула!
Як уздрів Змій оту булаву, бачить, що непереливки, та враз Оленку підхопив і звився вгору, аж під хмари.
— Е, — каже Котигорошко, — ідіть, братики милі, додому, до батька й матері, а я піду сестру визволяти!
Забрали тут брати золото та срібло, що було в Змієвому палаці, і пішли додому. А Котигорошко булаву свою на плече взяв і пішов Змія шукати.
Іде собі, коли дивиться — відтіль гора і відсіль гора, а між ними чоловік: руками й ногами у ті гори вперся та й розпихає їх.
— А що ти, чоловіче, робиш? — питає Котигорошко.
— Гори розпихаю, щоб шлях був!
— А як ти звешся?
— Вернигора. А ти?
— А я Котигорошко, іду сестру визволяти.
— Ну, то й я з тобою піду!
— Ходім.
Пішли вони разом. Ідуть собі, йдуть, коли бачать — чоловік серед лісу рукою махає: як махне — так дуба й вивертає з корінням.
— А що ти, чоловіче, робиш? — питає Котигорошко.
— Дерева вивертаю, щоб іти було просторіше.
— А як звешся?
— Вернидуб. А ви?
— Котигорошко та Вернигора. Ходім з нами!
— Ходім.
Пішли втрьох. Ідуть собі, йдуть, коли бачать — чоловік із здоровенними вусами сидить над річкою. Як крутнув він вусом, — так вода й розступилася, що й по дну можна перейти. Вони до нього:
— Що це ти, чоловіче, робиш?
— Та воду відвертаю, щоб річку перейти!
— А як звешся?
— Крутивус. А ви як?
— Котигорошко, Вернигора та Вернидуб. Ходім з нами!
— Ходім.
Пішли вони вчотирьох. Ідуть, ідуть, зайшли у великий ліс. Коли бачать, аж у лісі хатка стоїть. Увійшли в хатку — нікого нема. Котигорошко й каже:
— Отут і заночуємо.
Переночували, а на другий день Котигорошко каже: