Як побачили вони його, перелякалися вкрай, почали каятися та благати, щоб він їх за зраду не карав.
— Та вже нехай, — каже він, — не буду вас карати. Все ж таки допомогли ви мені сестру визволити.
Поділився він з ними золотом та самоцвітами і відпустив їх. А сам узяв сестру за руку і пішов з нею додому.
ІВАН — МУЖИЧИЙ СИН
Жили колись у старовину цар з царицею, і був у них один-єдиний син. От як підріс отой син, вирішили батько з матір'ю його оженити.
А він і каже:
— Не буду я женитися, поки не дістанете мені такого коня, що жар їсть, полум'я п'є, а як біжить — на дванадцять верст земля гуде і листя на дубах осипається.
Цар скликав усіх богатирів, почав розпитувати:
— Може, хто з вас знає або чув, де такий кінь є, що жар їсть, полум'я п'є, а як біжить, то на дванадцять верст земля гуде і листя на дубах осипається?
— Ні, — богатирі кажуть, — не знаємо ми, не чули про такого коня.
Розіслав цар гінців по всій землі, щоб скрізь оголошували:
— Може, хто чув або сам дістане, то нехай до мене приходить.
От приїхав один з гінців у якесь село і там оголосив. Почув це один селянин, додому прийшов і розповідає жінці:
— Так і так, — каже, — якби такий молодець в нашому селі знайшовся, що про коня знає, то велено йому до царя прийти.
А син його, хлопець молодий, і каже:
— Та я ж знаю, де такий кінь є!
— Сиди вже й мовчи, — каже батько, — як вийдеш за ворота, то тебе й діти б'ють, де вже тобі до такого коня підступитися!
А син усміхається:
— Та невже ж мені з малими дітьми зв'язуватись? А от ходімо, тату, надвір, сам побачиш, чи є в мені сила!
Вийшли. Він одною рукою дуба як схопив — пригнув аж до землі, потім пустив.
А батько стоїть, омі витріщив — аж злякався сам, що в нього син отакий богатир.
— Ну, синку, — каже, — тепер вірю, що з тим конем впораєшся. Якщо знаєш, де він є, то й іди до царя.
От і пішов хлопець. Ішов, ішов, приходить нарешті до царського палацу. Тут його царські слуги спиняють, розпитують, хто такий і чого до царя прийшов?
— Я, — каже він, — Іван — мужичий син, а прийшов того, що про такого коня знаю.
Пішли царські слуги до царя, доповідають: так і так, прийшов такий собі Іван — мужичий син, каже, що про того коня знає. Цар не повірив, щоб мужичий син міг про коня знати, але все ж наказав слугам привести його перед царські очі.
От цар і питає:
— Чи ти справді знаєш, де такий кінь є?
— Знаю, — Іван каже, — і дістати можу.
— А що ж тобі для цього треба?