— Та вже час в дорогу вирушати! — кажуть вони.
— А Котигорошко де?
— Та він вже вперед пішов, — кажуть, — а ти з нами йди!
А самі думають: «Заберемо її з собою, щоб вона братові нас не виказала, а там вже якось і від неї відкараскаємось».
Вона їм і повірила. От пішли вони до моря, Крутивус вусами покрутив, вода розступилася, путь їм відкрила, і знову хвилі зійшлися.
Прокидається вранці Котигорошко, дивиться — нема ні сестри, ні товаришів, ані мішків із золотом. Вийшов з палацу, а перед ним море хвилі котить і нікого нема.
— Отакі ви товариші, — каже він, — зрадили мене, ще й сестру забрали, а самого тут покинули!
Пішов Котигорошко берегом: може, десь хоч човна знайде, щоб через море перебратися. Іде та йде, коли насунули хмари, як ударить дощ та град. Він і заховався під дубом. Чує — пищать на дубі пташенята у гнізді. Він заліз на дуба та й прикрив їх свитою.
Перейшов дощ, прилітає велика птиця гриф, тих пташенят батько. Побачив, що діти вкриті, та й питає:
— Хто це вас накрив?
А діти кажуть:
— Отам чоловік сидить під деревом, то він накрив.
Злетів гриф до Котигорошка та й каже:
— Як мені тобі подякувати за те, що моїх дітей накрив від дощу та від граду захистив?
— Перенеси мене через море, — каже Котигорошко, — та допоможи зрадливих товаришів наздогнати, поки моїй сестрі чогось не заподіяли!
— Що ж, летімо, — каже гриф, — тільки візьмемо з собою шість кадовбів м'яса та шість кадовбів води. Як я летітиму та поверну голову праворуч, то ти мені й вкинеш у рот шматок м'яса, а як поверну ліворуч, то даси трохи води, а то не долечу та й упаду.
Взяли вони в Змієвому палаці шість кадовбів м'яса та шість кадовбів води, сів Котигорошко на грифа, й полетіли. Летять та й летять. Як поверне гриф голову праворуч, то Котигорошко вкине в рот шматок м'яса, а як ліворуч — дасть трохи води. Довго так летіли, от-от вже й до того берега долетять. Коли це повертає гриф голову праворуч, а в кадовбах вже й шматочка м'яса нема!
Тоді Котигорошко відрізав у себе з ноги шмат м'яса та й кинув грифові в рот.
Тут зразу й до берега долетіли.
Посідали на березі перепочити трохи, гриф і питається:
— Чого це ти мені такого доброго дав аж наприкінці?
Котигорошко й показав йому на свою ногу.
— Посидь тут, — каже гриф, — а я принесу цілющої води, щоб твою ногу загоїти.
Полетів гриф. По якійсь годині прилітає назад, приносить цілющу воду. Побризкали ногу тією водою, — вмить нога загоїлась і стала, як раніше була.
Сів Котигорошко на грифа знов, полетіли товаришів наздоганяти.
Летять, летять, от вже й до дому недалеко. Коли глянули згори, бачать: сидять під деревом Вернигора, Вернидуб та Крутивус з Оленкою, перепочивають.
Спустився тут гриф на землю трохи осторонь і каже:
— Іди до них, а я назад полечу до своїх пташенят!
І полетів. А Котигорошко до своїх товаришів попрямував.