От опівночі прилітають на дерево три сови. А то були не звичайні сови, а чаклунки — Кощієві сестри. Посідали вони на дерево і почали розмовляти.
Перша сова каже:
— Убили Іван-царевич і Булат-молодець нашого брата, забрали царівну-полонянку, не буде ж і їм добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своїм добрим конем, а кінь вирветься і вб'є Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той по коліна кам'яним зробиться.
А друга сова каже:
— Убили Іван-царевич і Булат-молодець нашого брата, забрали царівну-полонянку, не буде ж і їм добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю коровою, що йому змалечку молоко давала. А корова та вирветься і заколе Івана-царевича рогами. Хто це чує і скаже, той по пояс кам'яним стане.
І третя сова каже:
— Убили Іван-царевич і Булат-молодець нашого брата, ще й царівну-полонянку забрали, то не буде й їм Добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю собакою, а собака сказиться і порве Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той весь кам'яним стане.
Сказали, зареготали і полетіли геть.
Як розвиднілося, прокинулися Іван-царевич і царівна, посідали знову на коней і поїхали далі. Нічого їм Булат-молодець про цих сов не сказав.
їхали, їхали, приїхали нарешті додому. Тут їх цар з царицею зустріли, сина з нареченою привітали, а незабаром і весілля відгуляли.
От і каже якось Іван-царевич молодій дружині:
— Покажу я тобі свого коня, що на ньому я змалечку їздив, та корову свою, що мені змалечку молока давала, та ще й собаку, що з нею я змалечку гуляв.
Вийшли вони на подвір'я, і наказав Іван-царевич привести коня, корову та собаку. От ведуть конюхи коня, а він басує, вудила гризе, поводи рве. Як гукне Булат-молодець:
— Ведіть коня геть та вбийте його, бо він вирветься й Івана-царевича вб'є!
Тільки вимовив — і враз по коліна кам'яним став.
Злякалися люди, таке побачивши, і вмить зарубали коня.
Аж тут скотарі корову ведуть, а вона реве, з рук рветься. Та Булат-молодець як гукне:
— Ведіть корову геть та вбийте її, бо вона вирветься і заколе Івана-царевича рогами!
Сказав — і одразу кам'яним став по пояс.
Зарубали корову скотарі, коли це псарі собаку ведуть.
А Булат-молодець знов гукає:
— Забийте швидше цю собаку, бо вона сказиться і царевича порве!
І в ту мить закам'янів увесь Булат-молодець, а собаку псарі зарубали.
Почали Іван-царевич з царівною плакати, тужити за вірним другом, Булатом-молодцем. Та що робити? Нема вже його!
Минув рік, минув другий, народилося в Івана-царевича з царівною двоє діток. Жити б їм, не тужити, та все не може забути Іван-царевич Булата-молодця. От одного разу приходить він до закам'янілого друга свого і починає гірко плакати. Коли це чує — камінь промовляє:
— Якщо тобі так шкода мене, якщо хочеш, щоб я знову живий став, я скажу, що треба зробити.
Іван-царевич каже: