Буря в склянці води: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тут вікна немає, тільки стіна, — пояснив син. — На ні позначені всі моря і океани світу, всі затоки.

— І ти їх усі знаєш?

— Ще не дуже… Коли покійний капітан спитав мене, д лежить Аляска, я не міг відповісти.

— А вона, та Аляска, до цієї морської карти належить.

— Звісно.

— Вона велика?

— Чимала.

— Та ти не сумуй, я весь корабель переверну догори дном, але я її знайду, тільки скажи мені, яка вона на вигляд.

— Хоч і знайдеш, однак на корабель її не занесеш, — засміявся син і хотів обійняти матір, але в цей час убігли інші брати й загорлали:

— Тонемо!

— Прошу точніше, — спокійно зустрів їх брат.

— Твій корабель як решето: тільки-но витяг зі стіни штепсельну вилку, як у дірочки цівками побігла вода…

— А назад усунути не додумався?

— Додумався.

— Герой! А ти чого кричиш? — звернувся він до іншого брата.

— Ледве витяг у ванні затикачку, як вода вдарила аж до стелі, мов фонтан у парку… Над силу заткнув.

— Усе зрозуміло, — не виказав паніки молодший. — Ванною треба користуватися тільки тоді, коли корабель не навантажений, тобто під час відпочинку. А цівка води — не електричний струм, не вб’є. Аби гіршого лиха не було.

Через місяць після важкої напруженої роботи старий «Дельфін» повернув собі молодецький вигляд і вперше, підлатаний, підфарбований, підняв якір. Ходовий вітер напнув вітрила, і корабель пострибав з хвилі на хвилю. Всі три Накаси працювали ревно, а четвертий вивчав літопис корабля…

Тільки в обід, коли Юле вдарила ложкою в сковороду, Крапас наказав кинути якір, спустити вітрила й запалити сигнальні вогні.

— Будемо обідати в кают-компанії! — сказав він і не переклав цього слова на литовську мову, бо всі добре знали, що те приміщення в кінці корабля чоловікам правило і за їдальню, і за спальню, і за робочу кімнату. Тільки Юле мала окрему кухню і підвішений лежак.

Обід видався на славу: жемайтійський борщ, аукштайтійські цепеліни{Цепелінн — картопляники у формі кульки, начинені м’ясом.} і дзукійський квас. Але всі їли й кривилися.

— Ну, як?.. Подобається? — не могла всидіти на місці Юле (з радощів вона не помітила, як усе посолила тричі).

— Чудово! — відклавши ложку вбік, сказав капітан м’ї. — Сіль була дуже смачна, тільки чому ти в неї так маборщу всипала?

Але цей малий недолік не міг затьмарити їхнього доброго настрою. Тільки ввечері, коли треба було на ніч мити ноги, старий Накас у ванну прийшов з рятівним поясом.

— Чи ти здурів, — здивувалася дочка рибалки, — чи тільки починаєш!

— Не довіряю я тій воді, — відповів Напаліс, син Нікодемаса. — Якось боязко, коли не відчуваєш землі під ногами. — Він глибше, ніж у кадушку, не пірнав і ширше, ніж ночви, не перепливав, отже, мав право так говорити.

Так і жили всі на воді, возили чужі товари, чуже багатство доправляли, а самі ледве кінці з кінцями зводили. Залазили в борги й знову сяк-так вилізали з них, бо податки платили менші, ніж інші власники кораблів, та від торгового молотка викручувалися Як це їм удавалося — можна довідатися з щоденника корабля.

Але таємниця була дуже проста: обидва брати й бать працювали на Крапаса, а він не мав чим їм платити, корабель, згідно з законом, переходив у власність іншого брата. Тоді Крапас починав працювати на Рапаса, доки той збанкрутує і за борги віддасть корабель Напасові. Потім знову всі працювали, доки Напас не витримував такої конкуренції… І так усі по черзі, без кінця-краю…

Збирачі податків і так і сяк голови сушили, і так і сяк мізком ворушили, але ніяк не могли розлущити того міцного горішка, тож морський міністр наказав найвидатнішому із шпигунів Джеймсу Бонду сімейну таємницю Напасів розгадати, а сам, маскуючи наміри королівського супер-розвідника, опублікував статтю під назвою «Дельфінові кризи не страшні».

Брехня міністра облетіла всі країни, і в якому порту кидав якір «Дельфін», миттю біля нього шикувалася черга моряків, які пропонували свої послуги. Але ті люди тільки моряцькі штани носили й тільники, а насправді були закоренілі шпигуни. Уважно придивившись, під їхними бакенбардами, бородами можна було розпізнати й німецького Ганса Герінга, і англійського Джеймса Бонда, і французького Маже Мажо, і італійського Джовані Джовіні, і царського таємного радника. Серед них бракувало тільки американського супершпигуна Буфало Білла.