Буря в склянці води: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Після смачного і ситного обіду, яким пригостила його Юле, офіцер витяг модну, чорного дерева, люльку і, перекинувши три волосини зліва направо, запитав:

— Якщо ви не проти, я закурю люльку?

— Будь ласка, — сказала Юле, — ви можете тут почуватися, ніби вдома.

Офіцер зрозумів її по-своєму.

— Що ж, нехай буде, як удома. — Чоловік тяжко зітхну і, сховавши люльку, закінчив: — Тоді змотуймо нитки.

Випростав руки, як був привчений своєю суворою жінкою, і ввічливо почекав, доки Юле не начепила йому на зап’ястя величезне мотовило ниток.

Крапас пожалів люб’язного капітана крейсера, пішов на капітанський місток і, принісши записи морського вовка Джона Вульфа, почав читати:

«Острів — це протилежність озера: озеро — це вода, оточена землею, а острів — це земля, оточена водою, а острів Лімпопо під час зливи буває оточений водою ще й з неба. Цей клаптик суходолу — найродючіша земля на землі, бо величезна злива намиває з гір багато добрив. Устромлений у землю, тут може зазеленіти навіть старий костур адмірала, а проста європейська вільха на цьому острові за ніч виростає на півметра, а бамбук — на півтора. Тому коней прив’язувати до дерев на цьому острові не радять, бо вони можуть задушитися. А яка капуста росте на цьому острові!.. Одного листка її цілком вистачає, щоб укрити хижу тубільця, а клаптем того листа ще можна три рази нагодувати козу й один раз зварити борщ. І все-таки на острові найгірше жити в середині літа, коли на нього падає злива. Тоді з неба ллється мов з відра — риба може плавати у повітрі. Отож на острові багато птахів, які літають, плавають і ходять по землі…

Під час засухи на баобабі виростають велетенські нарости. Коли вони лускаються від спеки, в них поселяються дикі бджоли завбільшки з хруща. З боліт і річок припливає багато крокодилів і бегемотів, а на дороги й галявини наповзає багато удавів та гадюк…

— Чудова країна, — зітхнула Юле. — Про неї я мріяла все життя.

— Глушина, — відповів капітан крейсера. — Каторга. Я за десять років на цьому триклятому острові полисів, як камінь на бруківці.

— Ви не дуже журіться, — Юле стало шкода цього суворого, але лагідного чоловіка. — Я вам дам таких ліків, від яких зразу виросте чуб.

— Леді, ви не глузуєте?..

— А навіщо мені глузувати? — Юле налила склянку свого чудового настою й звеліла потерти ним лисину.

За ваше здоров’я, — сумно усміхнувся офіцер, капаючи те чудове зілля на лисину.

А Накас, щоб розмова не перервалася, його обережно за питав:

— А з чого почалося повстання?

Бачте, місцеві жителі з давніх-давен малюють чортів білими, тому що самі чорні, але губернатор наказав їм малювати чортів чорними… Це й була остання крапля.

—_ За таку дрібницю люди не повстають, — зауважив Накас, син Нікодемаса. — Напевно, той губернатор добряче прибрав їх до рук і заборонив страйки?..

—_ Всі губернатори своїм підлеглим тільки добра бажають. Ну що ж, мені час, — сумно сказав офіцер і хотів гребінцем перекинути три волосини з правого боку ліворуч, але гребінець заплутався в густому пуху. Поглянувши в дзеркало, офіцер пробелькотів, — Леді, я все життя… Я ваш слуга… — Він ще раз оглянув папери і, зрозумівши, що більше хабара не отримає, підняв руку до кашкета й стрибнув у паровий човен.

Тільки опинившись на «своїй плаваючій території», він від імені губернатора запросив у гості капітана «Дельфіна», тобто попередив, що й титулованим особам треба віднести дарунки.

— До побачення! — кричав він у гучномовець.

— У Лондоні, — знизала плечима Юле, — від моїх ліків волосся відростало тільки через два тижні, а тут — через дві години… Просто в голові не вкладається.

— Видно, причина цьому — родюче повітря острова, — заспокоїв Накас жінку й приготувався стати на якір.

Крапас заплив у порт, вивантажив товари, одяг свій парадний мундир, найняв візника, попередив своїх братів перед від’їздом:

— Коли щось станеться, ви знаєте, що робити?

— Знаємо, — відповіли брати і підморгнули капітанові сім’ї, мов змовники.

Вулиці Бімбамбули були заповнені людом.

В цьому місті найбільше переховувалося всяких шпигунів та гангстерів, тож чесній людині було тут що побачити, а побачивши — ще й здригнутися.

Їхав Крапас дорогою, яку охороняли солдати, і весь час уважно спостерігав, що діялося довкола. Нарешті він побачив палац губернатора, який світився вогнями. Звідусіль лунали постріли, в небо злітав кольоровий бенгальський вогонь, грало навіть кілька духових оркестрів.