Буря в склянці води: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Теж ні. Водопровідником.

— Чому?

— Бо театр за борги закривають. У приміщенні треба оберігати труби водопроводу, щоб вони не розмерзлися і не лопнули. Нам здається, що таку складну роботу тільки ви зможете виконати.

Та Рапас був надто гордий. Він подякував добросердечним дідусям і пішов геть.

А третій син Накаса Крапас, що своєю мудрістю міг зрівнятися з самим лордом, охоронцем печатки, пішов учитися до старого морського вовка, самого Джона Вульфа, власника корабля, який за довгий свій вік зборознив не тільки всі світові мори та океани, а й більш-менш пристойні озер та болота. Славився той капітан іще й тим, що замість папуги в клітці тримав стару ворону й навчив її англійської мови навіть трохи краще, ніж сам її знав.

— Міг би й кращого птаха придбати, — казали йому друзі, члени морського клубу «Поцілуй кита в ніс», але Джо був твердий, мов сургуч королівської печатки:

— Бачите, любі мої, друзів нема ні красивих, ні потвор них, тільки віддані. Це по-перше, а по-друге, я хочу перевірити, чи правду кажуть учені, які стверджують, що ворона живе триста років.

Познайомився Крапас з Джоном випадково. Одного разу він ішов набережною і побачив у воді чоловіка. Він підійшов ближче і ввічливо запитав:

— Пробачте, сер, а чому ви купаєтесь в уніформі з краваткою на шиї?

— Юначе, я тону, — відповів йому капітан і втретє, вже востаннє занурився у воду.

Тоді Крапас стрибнув у воду, вхопив утопленика за чуба й витяг його на поверхню, але той пручався, борсався і за звичкою кричав:

— Передусім рятуйте жінок і дітей!… Рятуйте касу корабля і коштовності, а мене — старого морського вовка — біс не візьме!..

Проте Крапас, не звертаючи уваги на його крик, витяг того моряка, мокрого мов хлющ, і не втратив доброго гумору.

Коли старий капітан трохи обсох і отямився, він обійняв свого рятівника й мовив:

— Брате, мені ти сподобався. Ходімо відсвяткуємо наше знайомство як і належить.

Джон Вульф показав хлопчині свій корабель «Дельфін» — провів його від самого керма до носа пароплава, який закінчувався гарно вирізьбленим дельфіном, а тоді запросив гостя в каюту. Крапас ввічливо зняв капелюх і скромно зупинився біля дверей. Капітан оглянув юнака з ніг до голови й запитав:

— Зріст?

— Шість футів і шість дюймів.

— А скільки тобі років?

— Двадцять два, сер.

— Хай мене грім поб’є! — зареготав старий. — Коли б у мене не було сивої бороди й не повипадали зуби, я й досі думав би, що за ті двадцять п’ять років, як я вперше побачив твого батька в Клайпеді, коли він бився з жандармами, він не постарів анітрохи Він мені так тоді сподобався, що я не стерпів і також приклав руку до тих негідників, а потім привів твого батька, сховав у вугіллі й привіз до Англії.

— Дякую, сер.

— Це тобі спасибі, дурню! — раптом прохрипів під стелею голос.

Крапас здригнувся і оглянув каюту, але нікого не побачив.

— А, це ти, Гаво! — засміявся капітан. — Привіт, стара подруго!

— Щоб ти сів у калюжу, пеньок старий! — відповів той, самий голос І на плече старого морського вовка сіла ворона й вичистила дзьоб об його піджак. — А цей пузир звідки? — кивнула головою ворона на Крапаса.

— Це мій рятівник, — капітан дав їй їсти. — А чому ти так злякався? — звернувся він до гостя. — Ти, либонь, любиш папуг?

— Ви не хвилюйтеся, — вкрай розгубився Крапас, — я їм усе.

— А дулі ти не їси? — розгнівалася ворона й полетіла на своє сідало під самою стелею.

— Ти краще її не займай, — порадив морський вовк, — і запам’ятай основне правило моряків: не море — вітер топить кораблі, тож не піднімай вітер без діла. — Підійшов, відтулив фіранку, за якою було не вікно, а велика морська карта, на якій були зазначені всі моря світу, а земля тільки береги, щоб можна було позначити порти. — Ну, покажи, в якому кінці океану Аляска?