Буря в склянці води: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Стежте за пресою, — адмірал був непохитний, бо хабарі він брав тільки яйцями страуса, крокодила чи варана, а Накас іще не встиг їх привезти з Африки. — Запитання будуть?

— А яке звання мені присвоєно?

— Я вже вам сказав: моряка.

— А скільки грошей мені платитимуть за це?

— Скільки й усім морякам під час війни.

— Але ж, сто чортів у печінку, я як-не-як сякий-такий капітан! — показав свій характер Крапас.

— Ми про це подумали, — пояснив великий військові урядовець. — Ви на підводному човні матимете окрему вішалку для свого кашкета.

— Я вимагаю і окрему висувну шухляду для своїх калош!

— З такими вимогами військове міністерство згодне.

— Спасибі вам.

— Бажаємо успіхів!

За дверима міністерства на нього чекали мати, батько та обидва брати, які вже встигли перевдягтися в блакитну уніформу, під «Дельфіна». Вони пішли в корчму «Пригощення золотого лина», скромно пообідали, відзначивши у такий спосіб цю важливу подію в їхньому житті. Потім повернулися на корабель, засукали рукава й заходилися його опоряджати з усіх боків. Один з них фарбував поцуплені місця, інший просмоленим клоччям затикав дірки, третій лагодив вітрила, четвертий перевіряв навігаційне приладдя, а Юле Цесорюте, за чоловіком — леді Нокс, підіткнувши спідницю, почала прибирати всі закутки, до яких вже п’ятдесят років не торкалася жіноча рука.

Вона так розходилася, що не помітила, як у взятий напрокат пилосос утягла Гаву, що сховалася за шафою. Зчинився страшенний галас. Пилосос заклинило, а з його середини вилітали такі слівця, що аж стіни каюти почервоніли.

Підбіг наймолодший Накас і сяк-так витяг крикуху, а та розгнівано скочила на сідало під стелею каюти й каркнула:

— Дванадцять балів, щоб тебе грім побив!

Почувши, що птах говорить, Юле впала в м’яке крісло, та опам’ятавшись, не могла стримати радості:

— Ви тільки послухайте, ця ворона вміє говорити!

— То й що? — відповіла Гава. — А ти, стара відьмо, літати вмієш?

— О-о, яка вона чарівна! — не могла натішитися Юле. — Ну, ще щось скажи.

— Щоб у тебе якір зірвався, медузо! — вкрай розлютилася Гава і відвернулася до стіни.

— Гаво, не комизься! — наказав Крапас. — Бий тривогу!

— Дзуськи! — ворона сіла на щоглу й почала свистіти, як старий боцман, але так голосно, шо позбігалися полісмени пристані.

— Що сталося? — питають капітана.

— Вчимося відбивати морський десант, — збрехав Крапас, а ворона тим часом заверещала:

— Фараони!

— А, це ти, стара відьмо! — В порту всі знали Гаву й не гнівалися на неї.

Так, це я, молоді бовдури! — каркнула ворона й сховалася в каюті, але полісмени ще довго не розходилися. Від нудьги вони щось перевіряли, нишпорили по закутках, добре пригостилися і тільки тоді, горді, начебто здійснив незвичайний подвиг, стали розходитися додому.

— То як?… Відбив десант тупоголових? — реготала ві рона на своєму сідалі.

Крапас дивився на неї і супився. Тільки одна Юле ще не могла натішитися на корабель, що так несподіва»; дістався їм: він тепер мав їх і годувати, і одягати, і буг теплою домівкою. Вона з величезною цікавістю обстежнл всі закутки, до всього їй було діло.

— Що це? — показала на величезну морську карту. Чому це вікно заклеєно папером?