— Значить, це джерело знаходиться поза межами “Наутілуса”?
— Безумовно! Ми пливемо в шарі киплячої води.
— Невже це можливо? — вигукнув я.
— Подивіться самі.
Віконниці відчинились, і я побачив навколо “Наутілуса” зовсім білу воду. Сірчана пара перемішувалася з водою, що кипіла, наче у котлі. Я приклав руку до віконного скла, але відразу відсмикнув її: воно було дуже гарячим.
— Де ми знаходимося?
— Біля острова Санторіна, пане професоре, — відповів капітан, — і саме в протоці, що відділяє острів Неа-Каменні від острова Палеа-Каменні. Я хотів вам показати цікаву картину виверження підводного вулкана.
— А я думав, що створення нових островів уже закінчилося, — зауважив я.
— У вулканічних місцевостях подібні процеси ніколи не закінчуються. Вся земна куля сповнена внутрішнього вогню. Якщо вірити Кассіодорові [67] і Плінію Старшому, на тому самому місці, де сформувалися ці острови, ще в 19 році нашої ери з’явився новий острів Тейя. Потім він спустився під воду і знову виринув у 69 році, щоб незабаром зникнути вже назавжди. З того часу і до наших днів вулканічна діяльність тут ніби завмерла. Але 3 лютого 1866 року серед хмар сірчаної пари з’явився новий острів. Його назвали островом Георга. 6 лютого він злився з островом Неа-Каменні. Через сім днів, 13 лютого, на поверхню вийшов острів Афроеса, відділений од Неа-Каменні протокою завширшки десять метрів. Мені довелося бути присутнім при цьому незвичайному явищі і простежити всі його фази. Острів Афроеса був круглої форми, діаметром до трьохсот футів і досягав висоти тридцять футів. Він складався з чорної склоподібної маси, в яку були вкраплені куски польового шпату. Нарешті, десятого березня, поблизу Неа-Каменні з’явився не менший острів, названий островом Река. Потім усі вони злились і утворили єдиний острів.
— А що це за протока, в якій ми перебуваємо? — запитав я капітана.
— Ось вона, — відповів капітан Немо, показуючи її на карті Грецького архіпелагу. — Ви бачите, я наніс на карту нові острови.
— Отже, ця протока колись теж перестане існувати?
— Можливо, пане Аронакс, бо з 1866 року навпроти порту Сен-Нікола на Палеа-Каменні виникло ще вісім нових островів. Звідси ясно, що в найближчому майбутньому острови Неа і Палеа з’єднаються. Якщо в Тихому океані острови утворюються завдяки роботі коралів, то тут їхня поява зв’язана з вулканічною діяльністю. Бачите, пане професоре, яка безперервна робота йде під цими водами?
Я знову підійшов до вікна.
“Наутілус” не рухався. Спека ставала вже зовсім нестерпною. Вода з білої стала червоною, що було ознакою присутності в ній якихось солей заліза. Незважаючи на те, що вікна були зачинені герметично, в салон проникав задушливий запах сірчаних газів. У воді стали помітні яскравочервоні відблиски невидимого вогнища, при яких блідло світло нашого прожектора.
Я весь був мокрий і задихався, почуваючи, що скоро почну варитися. Так, без жартів, ще трохи — і я зварився б!
— Більше неможливо залишатися в цій киплячій воді! — звернувся я до капітана.
— Так, це було б необережністю! — незворушно промовив він і передав сигналом наказ. “Наутілус” повернувся другим бортом і швидко віддалився од пекла, перебування в якому загрожувало загибеллю. Через чверть години ми вже були на поверхні і дихали свіжим повітрям.
Мені спало на думку, що якби Нед Ленд вибрав ці місця для нашої втечі, ми б зварилися живими у вогняному морі.
16 лютого ми залишили цей водний басейн, що має між Родосом і Александрією глибину до трьох тисяч метрів.
Пропливши вдалині від острова Черіго і обігнувши мис Матапан, “Наутілус” вийшов з Грецького архіпелагу у відкрите море.
РОЗДІЛ VII
Через Середземне море за сорок вісім годин
Середземне море, “Велике море” стародавніх євреїв, “Море” античних греків, “Наше море” стародавніх римлян, облямоване апельсиновими деревами, алое, кактусами, морськими соснами, сповнене аромату миртових дерев, оточене суворими горами, уславлене через своє чисте і прозоре повітря — це по-справжньому синє море стало ареною одвічної боротьби між вогнем і водою. Нептун і Плутон [68] до цього часу сперечаються там за владу над світом.
Саме там, на берегах Середземного моря, — писав Мішле, — в найпрекраснішому в світі кліматі, людина повертає собі сили і здоров’я.
Але мені вдалося тільки мимохідь поглянути на цей прекрасний водний басейн, поверхня якого займає два мільйони квадратних кілометрів. Я навіть нічого не міг узнати від капітана Немо, бо ця загадкова людина жодного разу не з’являлася в салоні під час нашого дуже швидкого переходу через Середземне море.
За моїми розрахунками, весь шлях у шістсот, приблизно, льє він пройшов за дві доби — за сорок вісім годин! Вранці 16 лютого ми покинули береги Греції, а 18, на сході сонця, пройшли Гібралтарську протоку.
Мені стало ясно, що Середземне море, оточене з усіх боків землею, від якої він намагався втекти, не подобалося капітанові Немо. Можливо, хвилі й вітри цього моря викликали в нього надто багато гірких спогадів, збуджували сум за тим, що втрачено? А може, він, позбавлений океанських просторів, не відчував тут себе вільним, а “Наутілусу” було тісно між стиснутими берегами Африки і Європи?
Тому наша швидкість перевищувала двадцять п’ять миль, або дванадцять льє, або сорок вісім кілометрів на годину. Зрозуміло, що Нед Ленд, на його превеликий жаль, змушений був відмовитись од своїх планів утечі. Він не міг скористатися шлюпкою при швидкості корабля в дванадцять-тринадцять метрів на секунду. Покинути в таких умовах “Наутілус” було б найбезглуздішим вчинком — все одно, що скочити з кур’єрського поїзда. Де того ж, наш корабель піднімався на поверхню лише вночі, щоб поновити запаси повітря, а потім знову заглиблювався і весь час плив, користуючись лише показниками приладів — компаса і лага.
Отже, я міг помітити в глибинах Середземного моря лише те, що бачить пасажир експресу з вікна свого купе — далекий горизонт, але не ближчі до залізниці предмети, що миготять, мов блискавка. Проте Конселеві й мені все-таки пощастило роздивитися деяких середземноморських риб, які завдяки своїм могутнім плавцям іноді кілька секунд пливли поряд з такою самою швидкістю, що і “Наутілус”. Ми годинами простоювали біля вікон салону, і зроблені тоді нотатки допомогли мені відтворити в загальних рисах іхтіологічну картину цього моря.
Серед численних риб Середземного моря одних мені пощастило розглядіти краще, других — значно гірше, а третіх швидкість “Наутілуса” не дала можливості побачити зовсім. Отже, дозволю собі класифікувати їх саме за цим фантастичним принципом — він краще передає мої короткі спостереження.
[67] Кассіодор (близько 485–575) — латинський письменник і державний діяч за царювання готського короля Теодоріха.
[68] В римській міфології Плутон — бог підземного царства.