— В такому разі, ходімте. Там ви побачите все, що можна бачити в цьому підземному і разом з тим підводному плаванні.
Ми пройшли разом з капітаном Немо до центрального трапа. Піднявшись до половини, він відчинив двері, пройшов верхній коридор і опинився в рубці управління, що знаходилася, як відомо, в передній частині корабля.
Це була квадратна каюта, розміром шість на шість футів, схожа на каюти, які займають стерничі на пароплавах, що курсують по Міссісіпі чи Гудзону. Посередині її знаходився штурвал, встановлений вертикально і з’єднаний із стерном управління штуртросами, які відходили аж до корми. В усіх чотирьох стінах рубки були ілюмінатори з товстого сочевицеподібного скла, які дозволяли стерничому дивитися в усі боки.
У рубці було темно. Але невдовзі очі звикли до пітьми, і я помітив стерничого, могутню людину, руки якої лежали на штурвалі. Морські глибини попереду були освітлені прожектором, що горів на протилежному кінці корабля.
— А тепер, — сказав капітан Немо, — пошукаємо вхід у наш тунель.
Електричні дроти з’єднували рубку управління з машинним відділенням. Звідси капітан міг давати послідовні команди для зміни напряму і руху “Наутілуса”. Він натиснув металеву кнопку, і швидкість обертання гвинта відразу помітно зменшилася.
Я мовчки дивився на високу круту стіну — непохитну основу піщаного материка; на відстані кількох метрів од неї ми пливли протягом цілої години. Капітан Немо не спускав очей з компаса, що висів у рубці. Іноді він робив ледве помітний жест рукою, і стерничий одразу трохи змінював курс корабля.
Я притулився до ілюмінатора лівого борту і роздивлявся розкішні колонії коралів, зоофітів, водоростей, членистоногих, що ворушили величезними клешнями, ховаючись у тріщинах скель.
О десятій годині п’ятнадцять хвилин капітан Немо сам став за штурвал. Перед нами розкрився вхід у широку і глибоку чорну галерею. “Наутілус” сміливо заглибився в неї. Відразу почулося незвичайне гудіння. Це був гул вод Червоного моря, які мчали схилом тунелю в Середземне море. “Наутілус”, підхоплений цим потоком, летів з швидкістю стріли, незважаючи на те, що для гальмування його руху машини з максимальним напруженням обертали гвинт у протилежний бік.
На стінах вузького тунелю я міг лише помітити блискучі смуги світла, прямі лінії, вогняні борозни, в які перетворювалися промені прожектора під дією швидкості.
Серце моє шалено билося.
О десятій годині тридцять п’ять хвилин капітан Немо залишив штурвальне колесо і, обернувшись до мене, сказав:
— Середземне море!
Отже, підхоплений потоком, “Наутілус” менш ніж за двадцять хвилин перетяв під землею Суецький перешийок…
РОЗДІЛ VI
Грецький архіпелаг
Наступного дня, 12 лютого, “Наутілус” із зорею піднявся на поверхню. Я поспішив на палубу. В трьох милях на південь невиразно вимальовувалися контури стародавнього Пелузіума. Могутній потік відразу переніс нас з одного моря в друге. Але якщо в цьому тунелі легко було спускатися, то підніматися в ньому вже неможливо.
О сьомій годині до мене приєдналися Нед Ленд і Консель. Ці двоє нерозлучних друзів спокійно проспали всю ніч, не цікавлячись подвигом “Наутілуса”.
— Ну як, пане натуралісте, — звернувся до мене канадець трохи глузливим тоном, — де ваше Середземне море?
— Ми пливемо по його поверхні, друже Нед!
— Як! — скрикнув Консель. — Значить, цієї ночі…
— Так, саме цієї ночі за кілька хвилин ми пройшли цей непрохідний перешийок.
— Не вірю цьому! — сказав канадець.
— І даремно, пане Ленд! Отой низький берег, що заокруглюється на півдні, - єгипетський берег.
— Розповідайте комусь іншому, пане професоре! — стояв на своєму впертий канадець.
— Але якщо пан стверджує це, — втрутився Консель, — то треба панові вірити.
— До речі, Неде, капітан Немо зробив мені ласку і особисто продемонстрував свій тунель. Я був поруч з ним. у рульовій рубці, коли він управляв “Наутілусом” під час проходження вузького тунелю.
— Ви чуєте, Неде? — звернувся до нього Консель.
— А ви, Неде, — додав я, — можете легко роздивитися своїми гострими очима дамби і моли Порт-Саїда, які виступили в море.
Канадець почав уважно вдивлятися.
— Так, — сказав він, — ви маєте рацію, пане професоре, і ваш капітан — майстер своєї справи. Ми в Середземному морі! Гаразд. Тоді поговоримо, будь ласка, про наші справи, але так, щоб ніхто не почув нас.