РОЗДІЛ II
Нове запрошення капітана Немо
28 січня, випливши опівдні на поверхню моря під 9°4? північної широти, “Наутілус” опинився біля якоїсь землі, що лежала від нього у восьми милях на захід. Мені впало в очі скупчення досить високих, до двох тисяч футів, гірських вершин з досить примхливими формами. Після закінчення спостережень я повернувся в салон і, після того як на карту було нанесено місце нашого перебування, побачив, що ми проходили поблизу берегів острова Цейлону, справжньої перлини Індії.
Я пішов у бібліотеку пошукати яку-небудь книжку, присвячену цьому найродючішому острову на землі, і незабаром знайшов працю X. К. Сірра “Цейлон і сінгалезці”. Повернувшися знову в салон, я спочатку ознайомився з географічним положенням Цейлону, якому античні люди дали багато різних назв. Цей острів знаходиться між 5°55? та 9°49? північної широти і між 79°42? та 82°4? східної довготи (від Грінвічського меридіана). Довжина його двісті сімдесят п’ять миль, максимальна ширина не перевищує ста п’ятдесяти миль; його окружність становить дев’ятсот миль, площа двадцять чотири тисячі чотириста сорок вісім квадратних миль, тобто трохи менша за площу Ірландії.
У цей час до салону ввійшли капітан Немо і його помічник.
Капітан глянув на карту. Потім, повернувшись до мене, сказав:
— Острів Цейлон уславився ловлею перлин. Чи не хотілося б вам, пане Аронакс, побувати на одному з місць цієї ловлі?
— Безумовно, капітане!
— Гаразд. Це дуже легко зробити. Правда, ми побачимо лише перлові розсипи, місце ловлі, а не самих ловців, бо сезон ловлі ще не почався. Ну, нічого. Я зараз накажу взяти курс на Манаарську затоку, куди ми й прибудемо вночі.
Капітан Немо сказав кілька слів своєму помічникові, і той відразу вийшов. Незабаром “Наутілус” знову поринув у воду, і манометр показав, що він тримався на глибині близько тридцяти футів.
Узявши карту, я почав відшукувати Манаарську затоку. Вона знаходилася на 9° північної широти, в північно-західній частині Цейлону. Цю затоку утворював довгастий острівець тієї ж назви. Щоб досягнути її, необхідно було пройти вздовж усього західного узбережжя острова Цейлону.
— Пане професоре, — знову звернувся до мене капітан Немо, — перлини ловлять у Бенгальській затоці, в Індійському, Китайському і Японському морях, у морях, що омивають Південну Америку, в Панамській і Каліфорнійській затоках. Але тільки біля острова Цейлону ця ловля дає найкращі результати. На жаль, ми прибули надто рано.
Ловці перлів збираються на Манаарську затоку лише в березні, і протягом місяця близько трьохсот суден займаються там прибутковим промислом морських перлів. Кожне судно має команду з десяти гребців і десяти ловців. Останні, поділившись на дві групи, пірнають по черзі принаймні на глибину дванадцяти метрів з допомогою прив’язаного до вірьовки важкого каменя, який вони охоплюють ногами.
— Невже цей примітивний спосіб застосовується до цього часу?
— Так, до цього часу, хоч ці перлові розсипи і належать найбільш індустріальній країні — Англії. Вони були віддані їй за Ам’єнською угодою 1802 року.
— Мені здається однак, що скафандри вашого типу зробили б велику послугу цьому промислу.
— Безумовної Адже бідолашні ловці не можуть залишатися довго під водою. Англієць Персеваль в описі своєї подорожі на Цейлон розповідає про одного кафра, який міг не підніматися на поверхню протягом п’яти хвилин, але це мало ймовірно. Я знаю, що є плавці, які можуть бути під водою п’ятдесят сім секунд, майже хвилину, а деякі особливо витривалі — секунд вісімдесят сім, тобто півтори хвилини. Але це дуже рідко. До того ж, коли ці нещасні повертаються на судно, у них з вух і носа витікає разом з водою кров. Я вважаю, що в середньому ловці можуть пробути під водою тридцять секунд; за цей час вони повинні відшукати, відірвати і покласти в свою сітку якнайбільше черепашок. Ловці перлів, як правило, ніколи не доживають до старості; їхній зір слабшає, очі починають гноїтися, тіло вкривається виразками і гнійними наривами. Часто вони навіть помирають у глибині моря від розриву серця.
— Так, — погодився я, — це важка професія. І подумати тільки, що все це робиться заради чиїхось примх! Але скажіть, будь ласка, капітане, яку кількість черепашок може виловити судно за день?
— Від сорока до п’ятдесяти тисяч приблизно. Розповідають, що в 1814 році англійський уряд організував вилов перлів для держави, і за двадцять робочих днів ловці вибрали сімдесят шість мільйонів черепашок.
— Чи хоч добре платять цим ловцям?
— Погано, пане професоре. В Панамі вони заробляють долар на тиждень. Найчастіше вони одержують одне су [49] за черепашку з перлиною. А скільки вони виловлюють пустих черепашок!
— Одне су цим біднякам, які збагачують своїх хазяїв! Це жахливо!
— Отже, пане професоре, — сказав капітан Немо, — ви і ваші супутники зможете побувати на манаарських перлових розсипах і, якщо випадково там уже буде якийсь нетерплячий ловець, ви познайомитеся з самою технікою ловлі.
— Гаразд! Домовилися, капітане!
— До речі, пане Аронакс, ви не боїтесь акул?
— Акул? — вигукнув я.
Це запитання мені здалося, м’яко кажучи, просто недоречним.
— Ну, то як же? — повторив капітан.
— Повинен щиро признатися, капітане, що досі я ще не звик до цих риб.
— А ми давно звикли, — відповів капітан Немо. — Через деякий час і ви звикнете. До речі, ми будемо озброєні і по дорозі зможемо навіть пополювати на яку-небудь акулу. Це дуже цікаве полювання. Отже, пане професоре, до завтра. Вирушаємо вранці.
Сказавши це невимушеним тоном, капітан Немо вийшов з салону.
[49] Су — дві копійки.