— І тепер вона спить останнім сном поруч зі своїми товаришами на підводному кораловому кладовищі?
— Так, забута всіма людьми, але не нами! Ми риємо могилу, а поліпи потурбуються про те, щоб навіки огородити своїми будівлями останнє житло померлих.
І, закривши раптом обличчя руками, капітан Немо даремно намагався стримати ридання. Потім, трохи заспокоївшись, додав:
— Там, глибоко під водою, на відстані кількох сотень метрів од поверхні океану, знаходиться наше тихе кладовище!..
— І там ваші мерці сплять спокійно, недоступні для акул!
— Так, пане, — глухо відізвався капітан Немо, — недоступні для акул і для людей!
Кінець першої частини
Частина друга
РОЗДІЛ І
Індійський океан
Звідси починається друга частина підводної подорожі. Перша закінчилася зворушливою сценою на кораловому кладовищі, яка справила на мене глибоке враження. Ось так у безкраїх океанських просторах минало життя капітана Немо, і навіть могилу свою він приготував у їхніх недосяжних глибинах. Жодна морська потвора не потурбує там останнього сну жителів “Наутілуса”, друзів капітана Немо, міцно зв’язаних між собою і в житті, і в смерті. Там сплять вони, недоступні для різних морських страхіть і “для людей”, як сказав капітан Немо…
Завжди це постійне, непримиренне і запекле недовір’я до людського суспільства!
Для мене було вже не досить різних припущень, якими задовольнявся Консель. Ця достойна людина твердила, що командир “Наутілуса” — один з тих невизнаних учених, які платять людству презирством за його байдужість. Інколи Консель доводив, що капітан Немо — незбагненний геній, який утомився і розчарувався в боротьбі з тупістю суспільства і який шукає притулку в цих неосяжних просторах, де він може почувати себе вільним. Проте, на мою думку, ця гіпотеза пояснювала лише одну сторону життя капітана Немо.
Справді, таємниця тієї останньої ночі, коли ми знову стали в’язнями і до того ж нас ще усипили, поспішність, з якою капітан Немо вихопив у мене з рук трубу, коли я хотів обдивитися обрій, смертельне поранення матроса, дивний поштовх “Наутілуса” — все це приводило мене до зовсім інших думок. Ні! Капітан Немо не обмежувався тим, що уникав людей! Його геніальний винахід — грізний підводний корабель — був не тільки сховищем, де він міг почувати себе вільним, але служив, можливо, страшним знаряддям помсти!
Проте в цей момент я не мав ніяких доказів для ствердження своїх думок. У тій темряві, що оточувала мене, цей здогад міг би бути лише провідною зіркою. Тому я повинен писати, так би мовити, під диктовку самих подій.
Нас ніщо не зв’язує з капітаном Немо. Він знає, що втекти з “Наутілуса” неможливо, і навіть не взяв з нас слова залишитися на кораблі. Ніякий обов’язок честі теж нас не зв’язує. Ми лише полонені, в’язні, яких тільки з чемності називають гостями. Але Нед Ленд не відмовився од думки про повернення на волю. Не було сумніву, що він скористається першим-ліпшим випадком, щоб здобути її. Очевидно, і я зроблю те саме. І все ж таки мені буде жаль розлучитися з підводними таємницями, чудовим “Наутілусом”, який так люб’язно показав нам капітан Немо. До того ж мені й тепер не було ясно, як треба ставитися до цієї людини: захоплюватися нею чи ненавидіти її? Капітан Немо — жертва чи кат? І потім, признаюся щиро, мені б дуже хотілося, перш ніж назавжди покинути його, завершити підводну подорож навколо світу, яка почалася так блискуче. Мені б хотілося повністю проникнути в усі чудеса, поховані в морських глибинах земної кулі, побачити все те, чого ще не бачила жодна людина, навіть коли б за цю жадобу знань довелося б заплатити ціною власного життя! Що я взнав до цього часу? Нічого, або майже нічого, бо ми пройшли у водах Тихого океану всього шість тисяч льє!
А тимчасом мені добре відомо, що “Наутілус” наближається до населених земель. І якщо нам трапиться якийсь шанс врятуватися, було б дуже жорстоко принести в жертву інтереси моїх супутників заради задоволення своєї жадоби знань. Треба буде йти за ними, а можливо, і повести їх. Але чи трапиться коли-небудь така нагода для втечі? Людина, силою позбавлена волі, мріяла про неї, а вчений вагався і навіть боявся, що така нагода незабаром трапиться!
Опівдні 21 січня 1868 року помічник капітана вийшов, як звичайно, щоб виміряти висоту сонця над горизонтом. Я теж піднявся на палубу, закурив сигару і почав спостерігати за його діями. Я був певен, що ця людина не розуміє французької мови, бо вже кілька разів я голосно робив зауваження, які, коли б він розумів її, повинні були б викликати у нього якийсь мимовільний знак уваги. Але він залишався байдужим і мовчазним.
В той час як він працював з секстантом, один з матросів “Наутілуса”, той самий, що супроводжував нас під час першої підводної екскурсії на острів Креспо, теж піднявся на палубу, щоб почистити скло прожектора. Я з цікавістю почав розглядати цей прилад, сила світла якого збільшувалася в сотню разів завдяки кільцевому розташуванню сочевицеподібних лінз, що збирали промені світлового джерела в один пучок. Це джерело було сконструйоване так, що його світлоносна сила досягала максимуму. Електрична дуга горіла в безповітряному просторі, а це забезпечувало сталість розжарення і його силу, зберігало графітові вістря, між якими виникала світлова дуга. Останнє було надзвичайно важливим для капітана Немо, який не міг би, мабуть, так легко поповнювати запаси графіту. В безповітряному просторі вони зношувалися майже непомітно.
Коли “Наутілус” був уже готовий відновити своє підводне плавання, я спустився в салон. Люк закрився, і корабель повернув прямо на захід.
Тепер ми розтинали хвилі Індійського океану, широкої водної рівнини, площа якої досягала п’ятисот п’ятдесяти мільйонів гектарів. Вода цього океану така прозора, що у того, хто погляне в його глибини, починає крутитися голова. “Наутілус” плив, як правило, на глибині від ста до двохсот метрів. Так тривало кілька днів. Усякому іншому, хто був би на моєму місці, ця подорож могла б здатися, безперечно, довгою і занадто нудною. Але я надзвичайно люблю море. І щоденні прогулянки по палубі, під час яких я на повні груди вдихав животворне повітря океану, спостереження у вікна салону за таємницями підводних глибин, читання книжок з бібліотеки капітана, редагування своїх нотаток — усе це забирало в мене весь час, не залишаючи жодної хвилини для нудьги чи втоми. Ми всі, Нед Ленд, Консель і я, були здорові. Встановлений на кораблі режим нас цілком задовольняв, а щодо мене, то я міг би досить вільно обійтися без тих “земних” доповнень, якими Нед Ленд різноманітив нашу їжу. Крім того, захворіти чи навіть застудитися на “Наутілусі” було майже неможливо через постійність його внутрішньої температури. До того ж на борту корабля в достатній кількості зберігався порошок з деревовидних коралів дендрофілій, відомих у Провансі під назвою “морський кріп”, що був чудовими ліками проти кашлю і простуди.
Протягом кількох днів ми зустрічали величезну кількість водяних птахів, особливо чайок і поморників. Кількох з них нам пощастило вбити, і ця “морська дичина”, приготовлена особливим способом, була дуже смачною стравою. Серед великих птахів, які залітали далеко від берега і потім, утомлені, відпочивали на хвилях, я розпізнав альбатросів з родини трубконосів. Їхні неприємні крики нагадували ревіння віслюків. Родина веслоногих була представлена швидкими фрегатами, що спритно підхоплювали рибу з морської поверхні, і численними фаетонами завбільшки з голуба, білий плюмаж яких з відтінком рожевого по краях ще більше виділяв чорний колір їхніх крил.
Сіті “Наутілуса” приносили багато видів морських черепах. Особливо часто в них потрапляла їх різновидність під назвою каретта з напівкруглим кулястим панциром, який високо цінувався в продажу. Ці черепахи спритно пірнають і можуть дуже довго перебувати під водою, закриваючи вихідний отвір свого носового каналу м’ясистим клапаном. Деяких з них було спіймано в той час, коли вони спали, заховавшись у панцирі, що служить їм захистом від морських тварин. М’ясо цих черепах не дуже смачне, але їхні яйця вважаються витонченою стравою.
Проте особливо захоплювало нас таємниче життя риб, яких ми спостерігали у вікна салону. Серед них я помітив багато видів, які мені до цього часу не щастило спостерігати.
Насамперед потрібно назвати кузовків — риб, що живуть, головним чином, у Червоному морі, Індійському океані та біля узбережжя Центральної Америки. Ці риби, подібно до черепах, ракоподібних і морських їжаків, укриті панциром, але не кремнистим чи вапняковим, а міцним кістяним, що має форму тригранної або чотиригранної коробки. Серед тригранних траплялися деякі кузовки завдовжки до півдециметра з дуже ніжним і смачним м’ясом; хвости у них коричневі, плавці жовті; я раджу акліматизувати їх у прісних водах, до яких деякі морські риби легко пристосовуються. Поміж чотиригранних кузовків мені попадалися екземпляри з чотирма великими наростами на спині; інші мали в нижній частині тіла білі цяточки; їх можна приручати, як птахів. Траплялися кузовки, що мали довгі голки, утворені продовженням панцирних пластинок — їх називають “морськими свинями” за незвичайне рохкання на поверхні води; тут були і дромадери, прозвані так за великий горб на спині у формі конуса, але м’ясо їхнє жорстке і майже непридатне для їжі.
У щоденних записах Конселя були також відмічені ще деякі різновидності риб: звичайні для цих вод голкобрюхи; морські скати з червоною спиною і білим черевом, які відрізняються од інших риб трьома рядами поздовжніх ниток; електричні скати завдовжки до семи дюймів, забарвлені в яскраві кольори. Інші різновидності риб були представлені безхвостими рибами темно-коричневого кольору, дуже схожими на яйця, — вони були вкриті білими смужками; справжніми морськими дикобразами-двозубами, озброєними голками, — вони мають властивість роздуватися і тоді нагадують колючий скуйовджений клубок; морськими кониками — жителями всіх морів світу; літаючими пегасами з витягнутим рильцем, — горизонтально прикріплені широкі грудні плавці у формі крил дають їм можливість якщо не повністю літати, то в усякому разі вистрибувати з води і пролітати в повітрі далеку відстань; рибами-лірами зі сплющеними губами, — хвіст у них укритий численними роговими кільцями. Нам траплялися також макроньяти з витягнутими щелепами, завдовжки до двадцяти п’яти сантиметрів, що виблискували найкрасивішими відтінками кольорів; бліді калімори з горбкуватими головами; міріади рибок-плигунів з чорними смугами і довгими грудними плавцями, які давали їм змогу вистрибувати з води і дуже швидко проноситися над самою поверхнею моря; ніжні парусники, що користуються при попутній течії плавцями, подібними до розгорнутих парусів; прекрасні волохвости, яких природа забарвила у жовтий, блакитний, золотий і срібний кольори; тріхоптери, плавці яких схожі на жмутки волосинок; шумливі бички, вкриті цяточками лимонного кольору; трігли, печінка яких вважається сильною отрутою; бодіани з рухливими повіками; трубкороти з довгим трубчастим рильцем; океанські мухоловки, озброєні “рушницею”, яка навіть і не снилася ні Шаспо, ні Ремінгтону, ні іншим фабрикантам зброї, - ці рибки вбивають комах зарядом звичайної краплини води.
У вісімдесят дев’ятій родині риб, по класифікації Лассепеда, у родині, яка належить до другого підкласу костистих і для якої характерні зяброві покришки та бронхіальні перетинки, я знайшов скропен, або морських йоржів, з головою, озброєною голками, і лише з одним спинним плавцем; ці риби можуть мати дрібну луску або не мати її залежно від підроду, до якого вони належать. У другому підроді ми зустрілися з різновидністю східних летючок завдовжки три-чотири дециметри, з жовтими смугами і найфантастичнішою головою, яку тільки можна уявити. Щодо першого підроду, то він дав нам багато екземплярів химерних риб під назвою “морських жаб” з великими головами, в яких глибокі западини чергувалися з потворними наростами, а зверху стирчало кілька нерівних огидних рогів і багато голок; тіло і хвіст цих риб укриті якимись мозолями; відомо, що їх уколи болючі й небезпечні. Загалом, вони викликають огиду й відразу.
З 21 по 23 січня “Наутілус” пропливав за добу двісті п’ятдесят льє, тобто п’ятсот сорок миль. Інакше кажучи, ми йшли з швидкістю двадцять дві милі на годину. Нам щастило добре роздивитися тільки тих риб, що, приваблені яскравим світлом “Наутілуса”, намагалися супроводжувати нас; але більшість з них не витримувала такої швидкості і незабаром залишалася позаду. І тільки деяким удавалося більш-менш довгий час триматися поряд з “Наутілусом”.
Ранком 24 січня ми перебували поблизу острова Кіллінга, під 12°5? південної широти і 94°33? довготи. Це кораловий острів, на якому ростуть чудові кокосові пальми. В свій час на ньому побували Чарлз Дарвін і капітан Фіц-Рой. “Наутілус” пройшов зовсім близько від цього безлюдного острова. Закинуті в море драги виловили велику кількість поліпів і голкоподібних, багато цікавих черепашок різних молюсків. Колекція капітана Немо поповнилася кількома незвичайними екземплярами маленьких дельфінів, до яких я додав астрею з роду паразитичного поліпа, що часто приліплюється до черепашок.