— Дуже добре, — мовив я, — але “Наутілус” — це відокремлений світ, і таємниці його учених ніколи не дійдуть до мешканців земної кулі.
— Ви праві, пане професоре, — погодився капітан Немо після короткого мовчання. — Це відокремлений світ. Земля йому така ж чужа, як і планети, що обертаються з нею навколо сонця, і так само як ніколи не дізнаються на землі про роботи вчених Сатурна чи Юпітера, так не дізнаються вони про досліди вчених “Наутілуса”. Проте, через те що випадок з’єднав два наших життя, я можу вас повідомити про наслідки моїх спостережень.
— Я вас слухаю, капітане.
— Ви знаєте, пане професоре, що морська вода значно щільніша за прісну, але щільність ця не скрізь однакова. Справді, якщо прийняти щільність прісної води за одиницю, то в Атлантичному океані ця щільність дорівнюватиме одній цілій і двадцяти восьми тисячним, у Тихому океані — одній цілій і двадцяти шести тисячним, у Середземному морі…
“Ага! — подумав я, — значить, він заходить і в Середземне море!”
— …одній цілій і тридцяти тисячним, в Іонічному морі — одній цілій і вісімнадцяти тисячним і в Адріатичному морі — одній цілій двадцяти дев’яти тисячним.
Очевидно, “Наутілус” не обминав навіть найбільш пожвавлені моря Європи, і я зробив висновок, що коли-небудь — а може й дуже скоро — він наблизиться і до більш цивілізованих континентів. Я подумав, що Нед Ленд дізнається про цю новину з надзвичайним задоволенням.
Протягом багатьох днів ми робили найрізноманітніші досліди: вивчали ступінь насиченості морської води солями на різних глибинах, її електризацію, колір, прозорість, і в усіх цих випадках капітан Немо виявляв надзвичайну винахідливість, що могла конкурувати лише з люб’язністю по відношенню до мене. Але пізніше, після закінчення дослідів, він перестав з’являтися, і я, як і раніше, знову залишився, самотнім на борту підводного корабля.
16 січня “Наутілус”, здавалося, заснув на глибині кількох метрів. Його електричні машини зупинились, гвинт перестав рухатися, і підводні течії зносили корабель. Я гадав, що команда проводила внутрішній ремонт, викликаний надто посиленою роботою машин.
У цей день я і мої товариші стали свідками цікавого явища. Віконниці в салоні були відчинені, і через те що великий ліхтар “Наутілуса” не горів, а небо над океаном було вкрите темними грозовими хмарами, які пропускали мало світла, в близьких до поверхні шарах води стояла півтемрява.
Я з цікавістю спостерігав море в цих незвичайних умовах. Великі риби здавалися мені ледве окресленими тінями. Раптом “Наутілус” попав у смугу яскравого світла. Мені спочатку здалося, що це знову засвітився корабельний прожектор, який і осяяв своїм промінням прозору водяну масу. Але я помилився. Уважніше придивившись до цього світла, я зрозумів свою помилку.
“Наутілус” був знесений течією в фосфоресціюючий шар води, який у темряві здавався особливо яскравим. Це світіння було викликане міріадами світлоносних мікроскопічних організмів, випромінювання яких особливо посилювалося від дотику до металевої обшивки судна. В такі моменти я спостерігав раптові блискучі спалахи серед цього моря світла, схожі на потоки розплавленого свинцю в розжареній печі або на розплавлені до яскравобілого кольору маси металу. Ці спалахи вражали різкими контрастами з менш освітленою масою, що здавалася навіть темною серед вогняних струменів. Ні, це світло ніяк не нагадувало спокійного випромінювання нашого прожектора. В ньому почувалася сила і незвичайний рух! У цьому світлі було життя!
Дійсно, це були величезні скупчення морських інфузорій, просоподібних світлячків, справжніх кулястих тілець, прозорих, як желе, з тоненькими щупальцями, яких налічують до двадцяти п’яти тисяч в тридцяти кубічних сантиметрах води. Світло, яке вони давали, посилювалося сяйвом, властивим медузам, морським зіркам, ауреліям та іншим фосфоресціюючим зоофітам, насиченим органічними речовинами, що розклались у морі, і, можливо, деякими виділеннями риб.
Протягом багатьох годин “Наутілус” плив у сяючих водах. Наше захоплення стало ще більшим, коли ми побачили великих морських тварин, що гралися в цьому вогні, наче саламандри. Я бачив, як у холодному світлі купалися швидкі й елегантні касатки, ці невтомні морські клоуни, мечоноси завдовжки до трьох метрів, вірні передвісники шторму; їхні страшні мечі інколи ударяли в прозорі вікна салону. Потім з’явилися менші риби: балісти різних порід, макрелі, морські вовки і сотні інших риб, які, швидко рухаючись, борознили сяючу масу води.
У цьому блискучому видовищі було якесь незвичайне зачарування. Можливо, інтенсивність світіння посилювалась якимись атмосферними явищами. А може, на поверхні моря розігралася гроза? Проте на глибині кількох метрів “Наутілус” уже не відчував її люті, - він лише плавно погойдувався в спокійних водах.
Так ми просувалися вперед, зачаровані новими чудесами. Консель спостерігав і невтомно класифікував зоофітів, членистоногих, молюсків і риб. Дні минали швидко, я навіть покинув уже їх лічити. Нед Ленд, вірний своїм звичкам, намагався різноманітити нашу їжу. Ми, ніби слимаки, не залишали своєї черепашки. І я переконався, що досить легко стати справжнім слимаком!
Подібне існування нам здавалося легким і природним, і ми майже забули, що на поверхні земної кулі існує зовсім інше життя. Проте одна подія нагадала нам про незвичайність нашого положення.
18 січня “Наутілус” плив під 105° довготи і 15° південної широти. Погода була грозовою, море зробилося бурхливим, укрилося пінистими хвилями. Східний вітер міцнішав. Барометр, який падав уже кілька днів, сповіщав про наближення бурі.
Я вийшов на палубу в ту хвилину, коли помічник капітана робив свої спостереження. Я чекав за звичкою, коли він вимовить свою щоденну фразу. Але в цей день вона була замінена іншими, такими ж незрозумілими словами. Майже одразу після цього на палубі з’явився капітан Немо і, приставивши бінокль до очей, почав оглядати обрій.
Протягом кількох хвилин капітан залишався нерухомим, пильно вдивляючись в одну якусь точку. Потім, опустивши бінокль, він обмінявся зі своїм помічником десятком незрозумілих слів. Цей останній, здавалося, був чимось схвильований, хоч і намагався приховати свої почуття. Капітан Немо, який краще володів собою, залишався спокійним. Мені здалося, проте, що він зробив якесь зауваження своєму помічникові, на яке той відповів коротким запевненням. Принаймні я так зрозумів з інтонації їхніх голосів і з їхніх жестів.
Я теж старанно вдивлявся в тому напрямі, куди дивився капітан Немо, але нічого не зміг помітити. Вода і небо зливалися в одну суцільну лінію горизонту, яку ніщо не порушувало.
Тимчасом капітан Немо ходив з кінця в кінець по палубі, не дивлячись на мене, а може, й не помічаючи мене. Його кроки були впевнені, хоч не такі розмірені, як завжди. Інколи він зупинявся і, схрестивши руки на грудях, вдивлявся в море. Що він шукав в його неосяжних просторах? Адже “Наутілус” перебував тоді на відстані кількох сотень миль од найближчого берега!
Його помічник узяв бінокль і деякий час уперто вдивлявся в обрій. Потім він теж почав ходити вперед і назад, часом тупаючи ногою. Його нервове піднесення різко контрастувало зі спокоєм командира корабля.
Проте ця таємниця незабаром повинна була з’ясуватися, бо за наказом капітана Немо машини “Наутілуса” почали працювати на повну силу, надаючи гвинту все більшої швидкості.
У цю хвилину помічник знову окликнув свого командира. Той перестав ходити і спрямував бінокль у вказану точку. Він дивився довго, а я, надзвичайно зацікавлений, спустився в салон і взяв прекрасну підзорну трубу, якою звичайно користувався. Приставивши її до кришки прожектора, що утворювала виступ на палубі, я вирішив теж оглянути обрій.
Та не встиг я ще навіть наблизити трубу до ока, як інструмент був грубо вирваний у мене з рук.
Я обернувся. Переді мною стояв капітан Немо, але я його не впізнав. Його обличчя змінилося. З-під насуплених брів блищали похмурі очі. Рот напіввідкрився, показуючи зуби. Напружене тіло, стиснуті кулаки, голова, втягнута в плечі, свідчили, що вся його істота була наповнена нестримним гнівом і ненавистю. Він стояв нерухомо. Труба, вирвана з моїх рук, валялася біля його ніг.
Невже це я, того не бажаючи, викликав такий вибух гніву? Чи, може, ця незрозуміла людина подумала, що я розкрив якусь таємницю, яку не слід було знати полоненим “Наутілуса”?
Ні! Я не міг бути причиною такої ненависті, бо він навіть і не дивився на мене. Його погляд ні на одну мить не відривався од якоїсь непомітної для мене точки на обрії.
Нарешті капітан Немо оволодів собою. Його схвильоване обличчя знову стало спокійним, як звичайно. Він сказав своєму помічникові кілька слів незрозумілою мовою, а потім обернувся до мене.