Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Морисон узяв олівець і папір і спробував зосередитись. Якщо він напише терміновий лист Максові, той отримає його за кілька годин. Але скільки часу йому знадобиться, щоб назбирати грошей і надіслати воду й боєприпаси? День, два? Доведеться щось вигадати, аби протриматися...

— Гадаю, у вас є марка? — запитав робот.

— Ні, — відповів Морисон. — Але я куплю її в тебе. Звичайний лист, термінова доставка.

— Чудово, — сказав робот. — Ми щойно випустили нову серію Венусборзьких трикутних. Я вважаю їх великим естетичним досягненням. Вони коштують три долари за штуку.

— Гаразд. Цілком прийнятна ціна. Давай одну.

— Лишається вирішити питання з оплатою.

— Ось! — сказав Морисон, подаючи роботові шматок золотоносної породи вартістю п'ять тисяч доларів. Листоноша оглянув камінь і повернув його назад.

— Вибачте, але я можу прийняти лише готівку.

— Але це коштує більше, ніж тисяча поштових марок! — сказав Морисон. — Це — золотоносна порода!

— Цілком можливо, — відповів Вільямс-4, — та я не запрограмований на аналіз мінералів. Поштова служба Венери не передбачає застосування системи товарного обміну. Я змушений попросити три долари банкнотами або монетами.

— У мене їх нема.

— Дуже шкода.

Вільямс-4 повернувся, щоб піти.

— Але ж ти не можеш просто піти й кинути мене напризволяще!

— Не лише можу, а й мушу, — сумно промовив Вільямс-4. — Я лише робот, містере Морисон. Я створений людьми і, природно, наділений деякими з їхніх почуттів. Так і має бути. Але існує й межа моїх можливостей, яка, по суті, є такою самою, як і в більшості людей на цій непривітній планеті. І, на відміну від людей, я не можу переступити свою межу.

Робот поліз у вихор. Морисон ошелешено втупився в нього. Він бачив позаду зграю вовків, що тремтіли від нетерпіння, а ще тьмяний відблиск золотоносної породи вартістю в кілька мільйонів доларів, що вкривала стіни розщілини.

У ньому щось надломилося.

Щось нерозбірливо вигукуючи, Морисон кинувся вперед і схопив робота за ноги. Вільямс-4, що наполовину сховався у вихорі телепортації, опирався, відбивався й майже скинув Морисона. Але той вчепився в нього як божевільний. Сантиметр за сантиметром він витяг робота з вихору, кинув на землю й притис усім тілом.

— Ви заважаєте роботі поштової служби, — сказав Вільямс-4.

— Це ще не все, чому я збираюся заважати, — прохрипів Морисон. — Смерті я не боюся. Це була моя ставка у грі. Але, чорт мене забирай, я не збираюся помирати через п'ятнадцять хвилин після того, як розбагатів!

— У вас немає вибору.

— Є. Я скористаюся твоїм аварійним телефоном.

— Це неможливо, — сказав Вільямс-4. — Я вам його не дам. А самі ви до нього без допомоги механічної майстерні не доберетеся.

— Можливо, — відповів Морисон. Зараз ми це з'ясуємо. — Він дістав свій розряджений револьвер.

— Що ви збираєтесь робити? — запитав Вільямс-4.

— Хочу з'ясувати, чи зможу я перетворити тебе на брухт без допомоги механічної майстерні. Гадаю, логічно буде почати з твоїх зорових рецепторів.

— Це справді логічно, — сказав робот. — У мене, звісно, немає інстинкту самозбереження. Але мушу попередити, що ви залишите без листоноші всю Венеру. Від вашого антигромадського вчинку багато хто постраждає.

— Сподіваюсь, — відповів Морисон, заносячи револьвер над головою.

— Крім того, — поспішно додав робот, — ви завдаєте шкоди державному майну. Це серйозний злочин.

Морисон розсміявся і змахнув револьвером. Робот зробив швидкий рух головою й ухилився від удару. Він спробував вивернутися, але Морисон навалився йому на груди всім своїм тілом.