Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Найкраща зброя — Малверн прямого бою! — проголошувала реклама. — Схвалено УЕК. Обойма на дванадцять патронів. Підтверджене практикою відхилення — лише 0,001 дюйма на тисячу футів. Не залиште вашій Жертві жодного шансу. Якщо вам дороге власне життя — купуйте тільки Малверн! Лише з Малверном ви у безпеці!»

Фрелейн посміхнувся. Реклама йому сподобалася, та й сам компактний чорний пістолет виглядав дуже привабливо, але він звик працювати зі своїм.

Поруч проводили розпродаж «стріляючих» тростин — з потаємним магазином на чотири патрони, добре схованим і зручним у користуванні. Замолоду Стентон цікавився кожною новинкою, але з роками зрозумів, що давні перевірені способи зазвичай найкращі.

Біля входу в магазин стояла машина Санітарного департаменту, до якої четверо службовців завантажували свіжий труп. Фрелейн пошкодував, що пропустив видовище.

Він пообідав у дорогому ресторані й рано ліг спати. Завтра на нього чекав важкий день.

Уранці Фрелейн подався на розвідку до будинку Жертви — її обличчя надійно зафіксувалося в його пам'яті. Він не приглядався до перехожих — навпаки, йшов швидкою ходою ділової людини, як і належало досвідченому Мисливцеві.

Стентон проминув кілька барів на Лексингтон-авеню, випив в одному з них склянку віскі й звернув у провулок. Там він наштовхнувся на розташоване прямо на тротуарі відкрите кафе.

Вона! Помилки бути не могло. За столиком, невідривно дивлячись у келих, сиділа Джанет-Марі Патциг. Вона не підвела очей, коли він пройшов повз неї.

Фрелейн звернув за ріг і зупинився, відчуваючи, як тремтять його руки.

Здуріло це дівчисько, чи що, сівши тут на відкритому місці? Чи, може, вважає себе зачарованою від куль?

Він зупинив таксі й наказав об'їхати квартал. Патциг сиділа на тому самому місці. Стентон уважно її розглянув. Вона видавалася молодшою, ніж на фотографії, але напевно цього сказати було не можна. Загалом їй, імовірно, було трохи більше двадцяти. Своє темне волосся дівчина розділила посередині на прямий проділ і зачесала за вуха, що робило її трохи схожою на черницю. Наскільки Фрелейн зміг побачити, на її обличчі відбивалися сум і відчуженість.

Схоже, вона навіть не намагалася себе захистити.

Фрелейн розплатився з водієм, виліз із таксі й поспішив до найближчої аптеки. З вільного телефону-ав-томата він подзвонив до УЕК.

— Алло, ви впевнені, що Жертва на ім'я Джанет-Марі Патциг отримала повідомлення?

— Зараз погляну, сер. — Чекаючи відповіді, Фрелейн нетерпляче тарабанив пальцями по дверцятах кабіни. — Так, сер. У нас є її письмове підтвердження. Щось сталося, сер?

— Ні, усе гаразд, — буркнув Фрелейн. — Просто хотів уточнити.

Зрештою, якщо вона не збирається захищатися, то це її особиста справа. За законом, зараз його черга убивати.

Однак Стентон вирішив відкласти Полювання на завтра і пішов у кіно. По обіді він повернувся у номер, погортав брошуру й розтягнувся на ліжку, втупившись у стелю.

«Чого я зволікаю, — думав він,— адже її можна підстрелити однією кулею. Прямо з таксі».

«Вона влізла не у свою справу», — вирішив він роздратовано і з цією думкою заснуй.

Наступного ранку Фрейлен знову пройшов повз кафе. Дівчина сиділа за тим самим столиком. Він зупинив таксі.

— Навколо кварталу, дуже повільно, — попросив він.

— Гаразд, — промовив водій, співчутливо посміхаючись.

Крізь затемнене скло Фрелейн уважно спостерігав за ситуацією, видивляючись детективів, і дійшов висновку, що у дівчини їх не було. Руки вона тримала на столі, на видному місці.

Проста нерухома мішень.

Фрелейн торкнувся кнопки пістолетної кишені, клапан відкрився, і зброя опинилася в нього в руці.

Він дістав обойму, перерахував патрони і вставив на місце.

— Тепер повільно, — сказав Стентон водієві.

Таксі порівнялося з кафе. Фрелейн ретельно прицілився і поклав палець на спусковий гачок...

— Хай тобі біс! — вилаявся він.