Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Прошу всіх бути свідками! Ці люди збираються напасти на мене, четверо проти одного, всупереч французькому закону й загальнолюдській етиці, лише тому, що я бажаю замовити хибно розрекламоване десятифранкове меню!

Це була довга промова, але в цьому випадку красномовство не зашкодило. Кордл повторив її англійською.

Англійки порозкривали роти. Старий француз продовжував їсти суп. Скандинави похмуро кивнули й почали знімати піджаки.

Офіціанти знову перезирнулись. Той, що нагадував Бельмондо, сказав:

— Мосьє, ви змушуєте нас викликати поліцію.

— Чудово, отже, мені не доведеться викликати її самому, — багатозначно промовив Кордл.

— Певна річ, мосьє не бажає провести свою відпустку в суді?

— Мосьє саме так проводить більшість своїх відпусток, — запевнив Кордл.

Офіціанти знову перезирнулися. Потім Бельмондо підійшов до Кордла з тридцятифранковим меню — Цей обід коштуватиме месьє десять франків. Очевидно, це все, що мосьє може собі дозволити.

Цей випад Кордл пропустив повз вуха.

— Принесіть мені цибулевий суп, зелений салат і м'ясо по-бургундському.

Офіціант вийшов, щоб передати замовлення. Кордл помірно гучним голосом наспівував «Вальс Матильди». Він підозрював, що це може прискорити обслуговування.

Замовлення принесли, коли він удруге проспівав «Ти не побачиш мене живою». Кордл присунув до себе суп і взяв ложку.

Це був напружений момент. Усі відвідувачі відірвалися від їжі. Кордл нахилився вперед і делікатно втягнув носом запах.

-Тут чогось не вистачає, голосно повідомив він.

Насупившись, Кордл вилив цибулевий суп у м'ясо по-бургундськи, принюхався, похитав головою, скришив у місиво півскибки хліба, знову принюхався, додав салату й рясно посолив.

— Ні, — сказав він, стиснувши губи. — Не піде. -І вивернув уміст тарілки на стіл.

Це був варварський вчинок, який можна порівняти хіба що зі спаплюженням Мони Лізи. Уся Франція й більша частина Західної Швейцарії завмерли.

Неквапливо, але й не даючи приголомшеним офіціантам часу, щоб опам'ятатися, Кордл підвівся й кинув у цю кашу десять франків. Біля дверей він обернувся.

— Мої вітання кухареві, якому місце не тут, а біля бетономішалки. А це, друзі, для вас.

Він кинув на підлогу свою зім'яту носову хустку.

Кордл виходив з ресторану, мов той матадор, що після серії блискучих пасів відважно повертається спиною до розлюченого бика. З якихось невідомих причин офіціанти не кинулися навздогін, щоб роздерти на шматки, а залишки — повісити на найближчому ліхтарі. Тож Кордл пройшов десять чи п'ятнадцять кварталів, навмання звертаючи то праворуч, то ліворуч. Так він дійшов до Променад дез Англе й сів на лаву. Він тремтів, а його сорочка стала мокрою від поту.

— Але я зробив це! — сказав він. — Я це зробив! Я поводився нестерпно й вийшов сухим із води!

Аж тепер він усвідомив, чому морква поводиться саме так. Боже Всемогутній на небесах, яка це радість, яке блаженство!

Після цього Кордл повернувся до своєї звичайної м'якої манери поведінки й залишався таким аж до другого дня його перебування в Римі. Він та семеро інших водіїв вишикувалися в ряд перед світлофором на Корсо Вітторіо-Еммануїла Другого. Позаду стояло ще з двадцять машин. Усі водії не вимикали двигуни, схилившись над кермом, примруживши очі й мріючи про Ла-Манш. Усі, крім Кордла, який насолоджувався чудовою архітектурою старого Рима.

Увімкнулося зелене світло. Водії натиснули акселератори, намагаючись допомогти розкрутитися колесам своїх малопотужних «фіатів», зношуючи зчеплення й власні нерви, до того ж роблячи це відверто й шумно. Усі, крім Кордла, що, здавалося, був єдиною в Римі людиною, яка не прагнула виграти перегони чи встигнути на побачення. Не поспішаючи, але й не зволікаючи, він завів двигун і витиснув зчеплення, витративши на це дві секунди, що було немислимо для Монца або Монте-Карло.

Водій позаду роздратовано посигналив. Кордл посміхнувся таємничою, кривою посмішкою. Він увімкнув нейтральну передачу, затягнув ручне гальмо й виліз із машинки. Потім повільно підійшов до водія, який йому сигналив, а зараз не тямився від люті, нишпорячи під сидінням у пошуках монтування.

— Що? — запитав Кордл французькою. — Щось не так?

— Ні, ні, нічого, — відповів той французькою. І це була його перша помилка. — Я просто хотів, щоб ви їхали, ну рухалися!

— Але я саме збирався це зробити, — резонно зауважив Кордл.