Бакалійник був чи то дурень, чи то надто хоробрий — анітрохи не побоюючись револьвера, він насувався на злодюжку.
-Ах так! — вигукнув на смерть переляканий Дінелі. — Ну, отримай, кровожере...
Електричний розряд вдарив його у спину. Револьвер випав з рук, розкидавши сніданок, що стояв на підносі.
— Що за чортівня? — здивувався бакалійник, витріщившись на злодія, який нерухомо лежав біля його ніг. Потім помітив срібний відблиск крил. — А щоб мені провалитися! Ці пташенята таки діють!
Він стежив за срібними крилами, поки вони не розчинилися у блакиті неба. Потім зателефонував до поліції.
Сторожовий птах знову описував плавну криву й спостерігав. Його мозковий центр аналізував нову інформацію стосовно убивств. Деякі дані були йому раніше невідомі.
Ця нова інформація миттєво передавалася всім іншим сторожовим птахам, а їхня надходила до нього.
Сторожові птахи неперервно обмінювалися інформацією методами та визначеннями.
Тепер, коли нові сторожові птахи сходили з конвеєра невпинним потоком, Гелсен дозволив собі зітхнути з полегшенням. Робота йде повним ходом, завод так і гуде. Замовлення виконуються без затримок, спершу для великих міст, далі надійде черга містечок і селищ.
— Усе гаразд, шефе, — промовив з порога Макінтайр, він щойно закінчив свій звичайний обхід.
— Чудово. Сідайте.
Огрядний інженер упав у крісло й закурив сигарету.
— Ми займаємося цією справою уже не один рік, -промовив Гелсен, не знаючи, з чого почати.
— Справді, — погодився Макінтайр.
Він відкинувся на спинку крісла й глибоко затягнувся. Макінтайр був одним із тих інженерів, які працювали над створенням першого сторожового птаха. З того часу минуло шість років. Увесь цей час він працював на Гелсена, і вони потоваришували.
— От що я хотів запитати... — Гелсен зробив паузу. Він ніяк не міг сформулювати свою думку. Натомість запитав: — Послухайте, Мак, як ви ставитесь до цих сторожових птахів?
— Хто, я? — Інженер посміхнувся. З моменту зародження первинного задуму Макінтайр їв, пив і спав з думкою про сторожових птахів. Йому ніколи не спадало на думку якось визначати своє ставлення до свого дітища. — Як на мене — це чудова ідея.
— Я не про те, — сказав Гелсен. Нарешті він усвідомив, чого йому не вистачало, — розуміння. — Я хочу сказати, вам не здається, що наділяти машину здатністю мислити небезпечно?
— Не думаю, шефе. А чому ви запитали?
— Розумієте, я не вчений і не інженер. Моя справа рахувати витрати та забезпечувати виробництво, а решта — це ваша турбота. Але як пересічна людина я, чесно кажучи, починаю побоюватися сторожових птахів.
— Для цього немає жодних підстав.
— Мені не подобається сама ідея самонавчання.
— А чому ні? — посміхнувся Макінтайр. — Я розумію. Ви, шефе, як і більшість людей, боїтеся, що одного ранку ваші машини прокинуться і скажуть: «Чим це ми тут займаємося? Краще правитимемо світом!» Ви це маєте на увазі?
— Щось подібне, — зізнався Гелсен.
— Це неможливо, — запевнив Макінтайр. — Сторожовий птах — це справді складна система, але Електронний обчислювач Масачусетського технологічного інституту куди складніший. А все ж у нього немає розуму.
— Так, але сторожові птахи вміють учитися.
— Звісно. Всі нові обчислювальні машини теж уміють. То що, по-вашому, вони діятимуть спільно зі сторожовими птахами?
Гелсенові набрид Макінтайр і ще більше йому набридло бути смішним...
— Це ж факт, що сторожові птахи самі втілюють у практику те, чому навчилися. Ніхто їх не контролює.
— От що вас турбує, — сказав Макінтайр.