Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Одного не розумію, — сказав Селтрикс, усе ще схиляючись над столом капітана. — Як вони це провернули? Звідки це почалося, капітане?

Капітан допитливо глянув на нього, чи не насміхається, бува. Зрештою, газети вже кілька місяців сурмлять про цих сторожових птахів. Але згадав, що Селтрикс, як і його хлопці, в газетах читає лише новини спорту.

— Гаразд, — промовив капітан, пригадуючи, що він читав у недільних додатках, — ці вчені — криміналісти. Вони вивчали вбивць, хотіли дізнатися, що в них негаразд. І виявили, що їхній мозок випромінює інакшу хвилю, ніж мозок інших людей, і його органи теж діють якось по-особливому. Усе це відбувається саме тоді, коли він готується скоїти злочин. Тож ці вчені сконструювали спеціальну машину, яка вловлює ці мозкові хвилі й у ній запалюється червона лампочка.

— Науковці, — зневажливо промовив Селтрикс.

— Отож спорудили вони цю машину, а що з нею робити, не знають. Вона величезна, з місця не зрушиш, а вбивці біля неї ходять не так часто. Тоді вони виготовили менші пристрої і випробували в кількох поліцейських відділках, здається, один і в нашому штаті. Але користі з них все одно було мало. Вчасно встигнути на місце злочину не вдавалося. Тож змайстрували сторожових птахів.

— Та хіба ж вони зупинять убивць, — недовірливо промовив один поліцейський.

— Звісно, зупинять. Я читав результати випробувань. Ці птахи чують злочинця раніше, ніж він встигне скоїти вбивство. Налітають на нього, б'ють струмом або чимось іншим, і він уже нічого не може.

— То що, капітане, відділ убивств ви закриваєте? -запитав Селтрикс.

— Ні. Залишимо основний кістяк, поки не переконаємося, що ці птахи роблять свою справу.

— Ха, кістяк. Насмішив, — сказав Селтрикс.

— Зрозуміло, залишимо, — повторив капітан. -У будь-якому разі кілька людей знадобиться. Схоже, ці птахи можуть зупинити не всякого вбивцю.

— Як це?

— Мозок деяких убивць не випромінює таких хвиль, — пояснив капітан, силкуючись пригадати, що писали в одній статті. — А може, у них органи працюють інакше чи ще щось.

— А кого вони не можуть виявити? — з професійною серйозністю поцікавився Селтрикс.

— Не знаю. Але я чув, що ці кляті птахи влаштовані так, що скоро дадуть раду всім убивцям.

— Як це?

— Вони здатні навчатися. Я маю на увазі птахів. Точно як люди.

— Жартуєте?

— Зовсім ні.

-Гаразд, — сказав Селтрикс, ~ але свій пугач я триматиму напоготові. Про всяк випадок. Хіба можна довіряти цим науковцям.

— Це точно.

— Птахів якихось вигадали! — Селтрикс презирливо пирхнув.

Сторожовий птах кружляв над містом, повільно описуючи плавну дугу. Його алюмінієвий корпус виблискував у променях ранкового сонця, на нерухомих крилах грали вогники. Птах нечутно висів у повітрі.

Усі його органи чуття працювали на повну потужність. Вбудовані механізми підказували птахові його місцезнаходження, спрямовуючи політ уздовж плавної траєкторії спостереження й пошуку. Його очі й вуха діяли як одне ціле: вишукували й стежили.

Раптом щось сталося! Електронні органи чуття зафіксували сигнал від датчиків. Кореляційний центр проаналізував і порівняв з електричними та хімічними даними, закладеними у файлах пам'яті. Спрацювало реле.

Сторожовий птах по спіралі попрямував у точку на землі, звідки долинав дедалі сильніший сигнал. Він відчував виділення певних залоз і незвичайну хвилю мозкового випромінювання.

У повній готовності та всеозброєнні птах описував коло, виблискуючи в яскравих вранішніх променях сонця.

Дінелі не помітив сторожового птаха, бо був зайнятий іншим. Наставивши револьвер, він уп'явся очима в хазяїна бакалійної крамниці.

— Не підходь!

— Ах ти, щеня! — здоровенний бакалійник підійшов ближче. — Грабувати мене вирішив? Та я тобі всі кістки переламаю!