Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Того вечора Грегор відкоркував пляшку вина, щоб відсвяткувати закінчення подорожі. Вино змило смак вовни в роті, і він ліг спати з почуттям легкого приємного сп'яніння.

Однак заснути йому не вдалося. Температура неухильно падала. Краплі вологи на стінах замерзали у крижинки.

Доведеться увімкнути опалення.

Треба поміркувати. Якщо включити опалення, смаги зменшаться. Хіба що прибрати тяжіння. Але тоді сорок сім квилів не зможуть їсти.

До біса квилів. У такому холоді неможливо керувати кораблем.

Він зупинив обертання зорельота й увімкнув опалення. Цілу годину він чекав, тремтячи й переступаючи з ноги на ногу. Обігрівачі хвацько забирали енергію від двигунів, але тепла не давали. Це було смішно. Він включив їх на граничну потужність.

За годину температура впала нижче нуля. Хоча Вермойн уже було видно, Грегор сумнівався, чи зможе він в таких умовах посадити корабель.

Не встиг він розвести на підлозі кабіни багаття, використавши як паливо усі легкозаймисті предмети й меблі, як раптом ожило радіо.

— Я щойно подумав, — сказав Арнолд. — Сподіваюсь, ти не надто різко змінював тяжіння й тиск?

— Яка різниця? — байдуже запитав Грегор.

— Це може дестабілізувати фіргелів. Різкі зміни температури й тиску можуть їх розбудити. Краще перевір.

Грегор заметушився. Він відчинив двері у відсік фіргелів, заглянув усередину й здригнувся.

Фіргелі, звісно, прокинулися й голосно каркали.

Величезні ящірки пурхали, вкриті памороззю. З відсіку вирвався потік крижаного повітря. Грегор зачинив двері й поспішив до радіо.

— Звісно, вони вкриваються памороззю, — сказав Арнолд. — Ці фіргелі їдуть на Вермойн І. Гаряча планета Вермойн І — дуже близько від Сонця. Фіргелі — накопичувачі холоду. Це найкращі у Всесвіті портативні пристрої для кондиціювання повітря.

— Ти не міг цього сказати раніше? — ущипливо запитав Грегор.

— Це б тебе засмутило. До того ж вони лишалися в анабіозі, поки ти не почав бавитися з гравітацією і тиском.

— Зрозуміло, фіргелі їдуть на Вермойн І. А смаги?

— На Вермойн II. Маленька планета, тяжіння майже нема.

— А квили?

— Ясна річ, на Вермойн III.

— Ідіот! — закричав Грегор. — Ти доручаєш мені такий вантаж і сподіваєшся, що я зможу його збалансувати? — Якби в цю мить Арнолд опинився на кораблі, Грегор його б задушив.

— Арнолде, — промовив він дуже повільно, — досить уже ідей, досить планів. Обіцяєш?

— Гаразд, — погодився Арнолд. — Нічого так нервуватися.

Грегор вимкнув зв'язок і взявся до справи, намагаючись хоч якось зігріти корабель. Йому пощастило підняти температуру до двадцяти семи градусів за Фаренгейтом, але при цьому обігрівачі від перевантаження остаточно вийшли з ладу.

На щастя, Вермойн II була вже зовсім поруч.

Грегор відкинув шматок дерева, яке збирався спалити, й заправив у автомат стрічку. Він якраз програмував курс до Головного складу на орбіті біля Вермойн II, як раптом почув лиховісний скрегіт. У ту саму мить стрілки десятка приладів стали на нуль.

Він утомлено поплентався до машинної зали. Головний двигун не працював, і щоб зрозуміти причину, не треба було мати спеціальну технічну освіту.

У застійному повітрі машинної зали кружляла квиляча вовна. Вона понабивалася в підшипники та систему змащення й заклинила вентилятори охолодження.

Для полірованих деталей двигуна металева вовна виявилася потужним абразивним матеріалом. Дивно, що двигун взагалі протримався так довго.