Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ми з компанії «Пауа Мінайл Муверс Інкорпорейтед», — сказав один. — І прибули, бо ти замовляв вантажників. Куди несемо?

— Ідіть собі, — сказав Колінз. — Я викличу вас пізніше.

Вантажники знизали плечима й зникли. Колінз кілька хвилин очманіло дивився на місце, де вони щойно стояли. Потім перевів погляд на Утилізатор класу А, який знову мирно гудів.

Утилізатор? Можна було б вигадати кращу назву.

Машина Бажань, наприклад.

Не можна сказати, щоб Колінз був особливо вражений. Коли відбувається щось надприродне, лише тупі, розумово обмежені люди неспроможні цього сприйняти. Колінз, без сумніву, таким не був. Він блискуче підготовлений до сприйняття чуда.

Більшу частину свого життя він мріяв, сподівався, молив долю, щоб з ним сталося щось надзвичайне. У шкільні роки мріяв, як одного дня прокинеться і з'ясує, що домашнє завдання вивчилося саме собою без надокучливої необхідності його готувати, в армії він мріяв, що певного дня з'явиться фея або джин, які скасують отримані ним розпорядження, внаслідок чого замість марширувати разом з іншими на плацу він виявиться черговим по казармі.

Після демобілізації Колінз довго не працював, бо відчував себе психологічно не підготовленим до роботи. Він плив за течією, сподіваючись, що яка-небудь казково багата людина раптом схоче змінити свою останню волю й залишить йому Все.

По правді кажучи, він ніколи не чекав, що коли-небудь таке чудо справді станеться. Але коли воно таки відбулося, він був підготовлений.

— Я хочу мати тисячу доларів дрібними банкнотами з незареєстрованими номерами, — сказав обережно Колінз. Коли гудіння посилилося, він натиснув кнопку. Перед ним виросла велика купа брудних п'яти— й десятидоларових банкнот. Вони не хрустіли, але це, безперечно, були гроші.

Колінз підкинув вгору пригорщу папірців і дивився, як вони, красиво кружляючи, повільно опускаються на підлогу. Потім він знову ліг на ліжко й узявся будувати плани.

Насамперед треба вивезти машину з Нью-Йорка куди-небудь на північ штату, в тихе місце, де допитливі сусіди не пхатимуть носа у його справи. За таких обставин, як у нього, сплата прибуткового податку може виявитися непростою справою. Можливо, згодом, коли все владнається, можна буде перебратися до Центральної Америки або...

У кімнаті почувся підозрілий шум.

Колінз схопився на ноги. У стіні утворився отвір, і хтось намагався через нього пролізти в кімнату.

— Гей! Я ні про що не просив! — крикнув Колінз машині.

Діра в стіні розширювалося. З'явився огрядний чоловік з обличчям бурякового кольору, який сердито намагався пропхатися до кімнати і вже наполовину виліз зі стіни.

У цей момент Колінз згадав, що у всіх машин, як правило, є власники. Якому ж власникові машини бажань сподобається, коли вона зникне. Він буде готовий на все, щоб повернути її собі. Можливо, він не зупиниться навіть перед...

— Захисти мене! — наказав Колінз Утилізаторові й натиснув червону кнопку.

З'явився невисокий лисий чоловічок у яскравій піжамі, позіхаючи спросоння.

— Служба зведення й ремонту тимчасових захисних стін «Саніза Лік», — сказав він, протираючи очі. — Я Лік. Чим можу допомогти?

— Заберіть його звідси! — крикнув Колінз. Червонолиций, дико вимахуючи руками, уже майже зовсім виліз зі стіни.

Лік дістав з кишені піжами шматок металу. Червонолиций скрикнув:

— Стій! Ти не розумієш! Ця людина..

Лік спрямував на нього свій шматок металу. Червонолиций зойкнув і зник. Наступної миті зник і отвір у стіні.

— Ви його вбили? — запитав Колінз.

-Звісно, ні, — відповів Лік, ховаючи метал до кишені. — Я просто перемістив його назад по спіралі часу. Тут він більше не лізтиме.

-Ви маєте на увазі, що він шукатиме інші шляхи? — запитав Колінз.

— Можливо, — відповів Лік. — Він може вдатися до мікротрансформації або навіть анімації. — Лік уважно поглянув на Колінза. — Це ваш Утилізатор?

-Певна річ, — відповів Колінз, вкриваючись потом.

— Ви маєте клас А?