Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— На це піде багато енергії.

— Тоді, як сказано в книзі, ти можеш проштовхувати їм їжу в горло рукою. Скачуєш їжу у вологу грудку, занурюєш руку по лікоть і...

Грегор вимкнув зв'язок і запустив бічні сопла. Він широко розставив ноги й напружено почав чекати, що буде далі.

Квили накинулися на корм з апетитом, що привів би у захват будь-якого квиловода.

Тепер доведеться заправлятися пальним на космічному складі Вермойн II. Витрати істотно зростуть, тому що в новоосвоєних планетних системах пальне коштує дорого. Але прибуток все одно буде цілком пристойним.

Він повернувся до виконання своїх обов'язків. Зореліт повільно долав простори Всесвіту.

Настав час чергової годівлі. Грегор нагодував квилів і підійшов до відсіку смагів. Відчинивши двері, він покликав:

— Підходьте й їжте! Ніхто не підійшов. Відсік був порожній.

Грегор відчув якесь дивне відчуття у шлунку. Це неможливо. Смагам нікуди піти. Вони вирішили пожартувати й сховалися. Але у відсіку ніде було сховатися п'ятьом великим смагам.

Тремтіння перетворилося на справжню лихоманку. Грегор згадав усі пункти, що стосувалися неустойки у разі втрати, ушкодження і таке інше.

— Гей, смаги! Де ви, смаги! — волав він. Відповіді не було.

Він уважно оглянув стіни, стелю, двері та вентилятори — може, смаги примудрилися пролізти крізь них.

Але смаги зникли без сліду.

Раптом він почув якийсь шурхіт у себе під ногами. Поглянувши вниз, він помітив, як щось шурхнуло повз нього.

То був один зі смагів, що зменшився до п'яти сантиметрів у діаметрі.

Грегор знайшов і решту — вони забилися в кут, усі такі ж крихітні.

Що казав той посадовець з «Тригейлу»? «Їдеш зі смагами, не забудь збільшувальне скло».

У Грегора не було часу для того, аби впасти у справжній шоковий стан. Він ретельно зачинив за собою двері й кинувся до радіо.

— Дуже дивно, — сказав Арнолд, коли зв'язок було встановлено. — Кажеш зменшилися? Зараз погляну. Угу... Ти часом не створював штучного тяжіння?

— Звісно, створював. Щоб нагодувати квилів.

— Не треба було цього робити, — дорікнув Арнолд. -Смаги звикли до слабкого тяжіння.

— Звідки мені було знати?

— Відчуваючи незвичне для них тяжіння, вони зменшуються до мікроскопічного розміру, втрачають свідомість і гинуть.

-Але ти ж сам казав мені створити штучне тяжіння.

— Зовсім ні! Я лише побіжно згадав, що є такий метод годівлі квилів. Тобі ж я радив годувати їх з рук.

Грегор відчув майже непереборне бажання зірвати радіо зі стіни. Він сказав:

— Арнолде, смаги звикли до слабкого тяжіння. Так?

— Так.

— А квили — до сильного. Ти знав це, коли підписував контракт?

Арнолд нервово ковтнув повітря, потім відкашлявся.