Казки Лірника Сашка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Уже дівчатам медяників не дає, музикам червінців золотих не сипле, а Марусю на ґаночок викликає.

- То що, Марусю, ходила за мною вчора?

- Не ходила, — каже Маруся.

- А в церкві була?

- Не була.

- А що я там робив?

- Не знаю.

- А, не знаєш! Ну, то завтра твої батьки помруть. — Сказав — та й пішов собі.

А на завтра Марусині батьки померли. Лишилася Маруся сиротою. Минув час. Жити далі треба. Знов пішла Маруся на вечорниці.

Опівночі двері — рип! — заходить суджений Марусин у чоботях червоних і Марусю на ґаночок викликає.

- То що, Марусю, померли батьки?

- Померли.

- Ну то тепер скажеш, чи ходила за мною?

- Не ходила.

- А у церкві була?

- Не була.

- А що я там робив?

- Не знаю.

- Ну, то як не знаєш — то через три дні ти сама помреш! — Сказав те — та й пішов собі.

Прийшла додому Маруся, сіла та й плаче гірко. Згадала, що за селом, на хуторі в лісі живе стара бабця-знахарка.

Прибігла Маруся до бабці та й розказує про біду свою. А та вислухала і каже:

- Пізно ти до мене прийшла, не зможу я тебе врятувати. Але одне скажу: продай все, що маєш, гроші попові віддай на церкву і попроси, щоб, як помреш, поховали тебе не на цвинтарі, а на перехресті трьох доріг. А як будуть домовину твою з хати виносити, то щоб не через двері, не через вікна виносили, а прокопали під порогом яму і через ту яму домовину протягли.

Зробила Маруся так, як знахарка сказала. Піп грошей брати спочатку не хотів, усе Марусю заспокоював та відмовляв, але все-таки взяв. А через три дні Маруся померла. Піп зробив усе, як Маруся просила. Прокопали під порогом яму, домовину з Марусею через ту яму протягли і на перехресті її поховали.

Вранці на тому місці дерево виросло, а на дереві розцвіла квітка краси небаченої.

Їхав панич з полювання, побачив квітку і замилувався. Послав слугу квітку зірвати. Той на дерево лізе, а воно його гілками відпихає, колючками коле, листям по обличчю б’є. Не може хлопець квітки дістати.

Поліз панич тоді сам — а квітка просто йому до рук впала.

Привіз панич квітку додому, у водичку поставив — милується нею.

Але ж треба на полювання йти. Вертаються вони з полювання додому — що за дивина? В хаті все прибрано, ліжко килимом застелено, на столі борщик з варениками стоять. Шукали панич зі слугою, хто б то все так зробив, але нікого не знайшли. Думали-думали і вирішили, що скажуть, ніби йдуть кудись, а самі сховаються і побачать, хто то все в хаті робить. Так і вчинили.

Дивиться панич зі схованки — чудо дивне: квітка стала по світлиці літати. І де вона літає — там всюди лад ладиться, всюди діло робиться. Кинувся панич до квітки, вхопив її — а у нього на руках дівчина опинилася. Як глянув панич на неї, так і закохався.