Казки Лірника Сашка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Я б тобі, гемонському синові, гарних різок би дав, та біда змушує. Кажи, що хочеш.

- Віддай мені, Мехтоде, те, що в тебе дома з’явилося, поки тебе не було.

Замислився Мехтод, — добрий хазяїн все у своєму хазяйстві знає. Що ж там нового може за день з’явитися? Хіба у курки яйце знайшлося — так яйця не шкода.

- Добре, — каже Мехтод, — віддам.

- Гляди, — застерігає чорт, — пам’ятай своє слово. Я по обіцяне завтра прийду.

На цьому слові чортяка шатнувся, крутнувся, колесом прокотився і зник. І враз дорога з’явилася, і дерева розступилися, і сніг перестав падати.

Дивиться Мехтод — аж він із саньми все по колу кругом дуба їздив. То йому чортяка очі відводив. Подався Мехтод додому, а вдома жінка на воротях стоїть.

- Де ж ти, чоловіче, вештаєшся? Мерщій до хати! Радість у нас — синок із Січі на святки приїхав!

Мехтод так і обімлів. Це ж він рідного сина нечистому пообіцяв!

Син радіє, батька обіймає, гостинці дарує, а Мехтод світу білого не бачить, не знає, як і сказати про біду.

«А, — думає, — не скажу нічого — може, дасть Бог, усе обійдеться».

Повечеряли чим Бог послав, погасили каганець, та й спати полягали.

А вночі хтось під вікном шепоче:

- Мехтоде, а віддай-но, що обіцяв, бо горе буде!

Мехтод до вікна, а жінка каже:

- Лежи, чоловіче, чого підхопився?

- Таж хтось у вікно стукає, — відповідає Мехтод.

- То тобі ввижається — усе тихо! — заспокоює його жінка.

Нічого Мехтод їй не розповів і ліг спати. А на ранок до стайні — аж там кінь здох. Мовчить Мехтод цілий день, все думає, що його робити?

Знову вночі хтось під вікном гукає:

- Мехтоде, а віддай-но, що обіцяв, бо гірше буде!

- Жінко, чи ти щось чуєш? — питає Мехтод.

- Та ні, чоловіче, все тихо. А хіба що?

- Та так, вчувається.

Знову Мехтод їй нічого не розповідає. Зранку до хліва — аж корова здохла. Заплакав Мехтод — розповів, яка його біда спіткала.

- Що ж робити маємо? — бідкається.

— А що ж, — утішає його Семен, — ведіть мене, тату, до лісу — де ж це бачено, щоб козак та чорта злякався?

Надяг Семен шапку, взяв у кишеню люльку і папушу тютюну та й подався з батьком до лісу. А під дубом чортяка дожидається — зуби щербаті шкірить:

- А що, Мехтоде, таки привів сина? Ото як би ще й сьогодні тебе з сином не було, то уже на ранок і ти неживий був би!