Покарання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Знову прочулося шипіння. Цього разу більш загрозливіше. Мовляв, обережніше, крихітко, я можу і вкусити. Трохи поштрикавши палицею під шафою я стала чекати, коли ця зміюка виповзе і дасть мені спокій.

Відкрий роман і перечитай 11 розділ.

Я не знала, кому може належати цей голос, але була впевнена, що у його словах не доцільно сумніватися. У таких місцях з такими речами не брешуть. Тому, я дістала із наплічника зошити і знайшла одинадцятий розділ. Почала уважно читати, зовсім забувши про повзучого гада, який десь неподалік зачаївся і навмисне охороняв ці пакети. Хоча, останнє вже було у зоні безглуздя.

Із подивом та шоком я читала опис дівчини, яку зустрів Орест, нібито, свою майбутня інкарнацію. За описом зовнішній вигляд цієї дівчини був майже стовідсотково такий, як у мене. Це не лише шокувало, а й відбирало дар мови, викликало страх, почуття безпорадності та втрати адекватної дійсності. Мені навіть здавалося, що в цьому романі існує частина мого життя. Ніби Остап навмисне вписав туди мене та себе самого, а тепер ми переживаємо сценарій, який відомо наперед.

Я мусила дізнатися, чим закінчиться цей роман. Я не бажала вірити, що в реальності настане щось подібне, але фінал тексту хотілося дізнатися. Аж раптом я пригадала, що треба рятувати Остапа. Я кинула читання і нахилившись почала підтягувати палицею пакети до себе. Шипіння більше не було чути і мені здавалося, що змія просто втекла, злякавшись шерхоту. Я підтягнула один пакет до себе і обережно його відкрила. Я ще встигла побачити запальничку серед книг та серед… Гадюка блискавично, з феноменальною швидкістю кинулася на мене.

Я закричала, коли вона мене вкусила за руку.

Це означало лише одне. Я знайшла те, що шукала, але отрута у організмі швидко почне діяти.

— Відпусти дівчину і ми поговоримо, — запропонував я, чудово розуміючи, чим усе закінчиться.

— Ти ж мене не переможеш, — з цими словами Юрко (а точніше Психотроп-Маг, що вселився у його тіло) махнув рукою.

Я відчув сильний поштовх і впав на землю. Хоча, він і не торкався мене. Мій суперник пустив у хід чорну магію. Я не міг достойно відповісти і чудово розумів, що починаю програвати. Але більше усього гнітила думка, що він навмисне втягнув Зоряну у цю гру на виживання.

Якби Пилип опинився тут, то він допоміг мені.

— Пилип тобі не допоможе. Якби він опинився тут, то я би знищив його одним рухом і все. Остапе, я можу подарувати тобі життя. Я дам усе, чого ти захочеш: слави, нечуваного багатства, влади. Ти можеш стати найуспішнішим письменником, найкращим коханцем світу. Я дам тобі безсмертя та здійсню усі бажання. Але для цього ти повинен зробити одну-єдину дрібничку: вбити Зоряну.

Ці слова пролунали страшніше, ніж повідомлення про початок війни. Його голос був страшним, та самовпевненим. Я дуже добре розумів, що він бреше і у всякому разі ми обоє приречені. Тому за жодних обставин я не погоджусь на його умови.

— Дрібничка?! Та йди геть! Я ніколи не зроблю цього!

— Зробиш, бо я тобі наказую. Я можу контролювати твою підсвідомість і управляти твоїми думками. Отже, у тебе немає вибору.

Його впевнений, тихий голос почав діяти на мене гіпнотично. Я не погоджувався із його словами, але відчував, як ці слова починають потрохи набирати нечуваної темної сили, яка може вийти із під контролю.

— Остапе, я можу зробити так, що ти цього усього не пам’ятатимеш. Завтра ти прокинешся і почнеш день перед тим, як зустрівся із Зоряною. Без наркотиків та зустрічі зі мною. Але для цього вбий Зоряну.

Я не вірив його словам, але хотів дійсно повернутися назад. Якби у мене був вибір, то я виправив би багато помилок, які накоїв у минулому. Проте, в таку можливість я ніколи не вірив. Тим паче життя Зоряни важливіше понад усе.

— Забирайся до біса! Я у тебе не вірю! — хоробро вигукнув я.

— Тоді ти здохнеш!

Психотроп-Маг лише одним поглядом підкинув мене вверх і я сильно вдарився рукою об металевий поручень. Біль була такою сильною, що я міг вивихнути руку або навіть зламати її. Проте, мене зараз турбувала дівчина. Необхідно було знайти спосіб її врятувати. Але як можна протистояти темним силам, чаклунським фокусам, мені простому пересічному громадянинові?

— Остапе, сконцентруйся. Ти не повинен слухати цього монстра, — порадила Зоряна. — Він тебе гіпнотизує.

Але я відчував, що втрачаю контроль і захотів напасти на дівчину.

Після укусу гадюки, рука у мене страшенно боліла, пекла і почала розпухати. Сама зміюка встигла втекти. Але я і не намагалася її затримати чи вбити, бо не хотіла отримувати ще одну порцію отрути у свій організм. Що робити далі? Дія отрути дуже небезпечна і за пів години я можу втратити свідомість, якщо сама собі не допоможу. Протиотрути в цій місцевості не дістати ніяк. Отже, доведеться розраховувати на власні сили.

Спочатку потрібно висмоктати отруту із рани і виплюнути її, а потім необхідно постійно пити гарячий чай декілька літрів і не витрачати даремно сили та енергію. Принаймні так пишуть у розумних книжках. Проте, я не могла вчинити таким чином. Остап потребував моєї допомоги і ризикуючи життям, я зможу принаймні його врятувати від смерті. Якщо я спалю цей рукопис, то зможу зупинити вплив духа, адже його сили зростають щохвилини і скоро його не можливо буде зупинити.

Я висмоктую усю отруту і постійно спльовую. Здається, це повинно спрацювати чи принаймні на деякий час додати мені сил. Цього повинно мені вистачити, щоб я устигла допомогти Остапу. Я хапаю наплічник і швидко виходжу із приміщення. Дощ продовжує лити цілим потоком, не вщухаючи. Час від часу десь з’явиться блискавка і загримить так, що аж у вухах позакладає. Дерева хитаються, як тоненькі осінні листочки. Я себе теж відчуваю таким листочком проти сильної зливи та вітру.

Мені варто було поспішати, хоча я і розуміла, що Психотроп-Маг хоче мене також заманити у пастку. Але у нього нічого не вийде. Треба діяти несподівано та впевнено.

Тебе створила людська уява. Забирайся геть.

Цей голос у мене в голові прозвучав досить несподівано. Я навіть злякалася і вирішила усе кинути. Але потім зібрала усю волю в кулак, та рушила далі, прискоривши крок.

Міст чекав мене попереду разом із смертельною небезпекою.