Покарання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Як забути історію?! Що ти таке кажеш? Я повинен врятувати Зоряну, — відповів я, коли ми дійшли до мосту.

Міст був старий та виглядав таким, що може в будь-яку мить розвалитися. Завше скидався на Пізанську вежу. Машини вже давно по ньому не їздили, а пішоходи не любили по ньому ходити, бо тут часто ставалися самогубства. Чомусь люди обирали стрибок із мосту, бо щось таємниче в цьому місці їх притягувало, щоб розстатися з дорогоцінним — власним життям.

Я ступив один крок на міст і зупинився. Мабуть, я запізно подумав про небезпеку. Мене попереджали написом на заборі, словами Долини та кількома деревами, які ледве не впали на мене. Доля давала мені знаки, а я просто проігнорував ці знаки і тепер мушу розплачуватися. Раптом я відчув дивний терпкий запах смороду, гнилої мертвої плоті. З переляку я озирнувся і помітив, як синій туман починає з усіх боків потроху насуватися на нас. Я подивився на Юрка, чекаючи підтримки з його боку, бо самому приймати рішення було дуже складно. Мій мозок просто відмовлявся працювати в такому режимі і я не знав чого слід очікувати.

А Психотроп-Маг знав.

Дуже добре знав.

Юрко в одну мить став синім і я зрозумів, що він і є цим духом.

Розділ 40

В цей самий час я стояла (так, це була я, Долина) біля рюкзака і думала, що робити далі. Я потрапила у його світ точно так же, як він приходив в гості у майбутнє. За допомогою синьої субстанції — позаземної речовини, яка була провідником між двома світами.

За словами Остапа там лежав рукопис, який безпосередньо впливає на моє та його життя. Отже, треба хоча б із ним ознайомитися, а, можливо, і знищити, якщо це буде необхідно. Я відкрила рюкзак і дістала зошити. Сильний дощ вмить їх намочив. Я схопила їх і побігла сховатися до найближчого сараю, який був необачно не замкнений господарями. Сховавшись від страшної зливи, я світила ліхтариком, щоб розгледіти текст роману.

Через деякий час, коли мої очі почали втомлюватися, а читання не приносило користі, я зрозуміла, що із цим треба закінчувати. Остап не послухав моїх рекомендацій, тому я повинна йому допомогти. Спочатку я подумала про запальничку. Взагалі-то я кинула палити, але вона мені потрібна для іншої справи. Якщо я усе правильно зрозуміла, то акт підпалення роману «Переслідування» буде першим кроком для поліпшення психічного стану Остапа.

Але спочатку треба знайти, чим спалити зошити.

— Світ змінився, друже, а ти не хочеш цього усвідомити, — зауважив Юрко, посміхаючись зловісною посмішкою. — Все стало інакшим.

— Чого ти такий дивний? — запитав я, усе чудово розуміючи, але не бажаючи усвідомлювати всю правду.

— Хіба ти не здогадуєшся?

Я уважно придивився до Юрка і з жахом зрозумів одну річ. Не було жодного сумніву, що у нього вселився дух Психотроп-Мага. Я був паралізований страхом і безпомічно на нього дивився, відчуваючи, як починаю програвати цю смертельну гру.

— Невже це ти? Я прийшов сюди рятувати Зоряну…

— Пізно вже. Ти створив мене власною уявою. Наркотики затуманили твою свідомість і ти не відрізняв фантазії від реальності. Це і призвело тебе сюди. На цьому мосту для тебе усе закінчиться.

— Я не вірю тобі. Тебе не існує.

— Як бачиш, я існую. Я покликав тебе сюди, щоб ти загинув. І твоя дівка загине. Не слухай лоха Пилипа. Він не вірить у твої страхи, а ці страхи тебе наздогнали.

— Остапе! Не слухай його!

Це був голос Зоряни.

Я повільно обернувся і побачив дівчину на середині мосту. Зоряна була уся блідна, нажахана, очі напухлі, а щоки впалі. Волосся було неохайно розтріпане на усі боки, руки тремтіли, як від сильного морозу. Вона була уся мокра від дощу. В такому вигляді Зоряну я ще ніколи не бачив. Небезпека надвисала над нею. Чорний птах, щось крикнув у небі і став наближатися до дівчини.

Я світила ліхтариком у кожний кут цього старого, напівзруйнованого сараю. Але це заняття поки що не приносило жодної користі. Я вже почала шкодувати, що втрутилася у цю справу. Навіщо було зустрічатися із своїм минулим життям. Розумні люди кажуть, що від минулого нікуди не втечеш. Так от: минуле мене знайшло.

Остап потребував моєї негайної допомоги. Одному йому не справитися із потойбічним духом та затуманеною психікою від наркотиків. Отже, потрібно знайти вогонь і повернутися до Остапа, щоб публічно спалити цей роман. Можливо, це його пробудить і підштовхне к раціональному мисленню.

Адже зараз він божеволіє. Оскільки, між нами існує телепатичний зв'язок, то це неминуче божевілля, втрата здорового глузду дуже добре відчувається. Кожної миті, шанс повернути його до реальності зменшується із геометричною прогресією.

Тонкий промінь ліхтаря окрім товстого шару пилу висвітив під шафою якісь речі. Я нахилилася нижче і посвітила. Під самою шафою лежало кілька поліетиленових пакетів та дохлі мухи біля них. Мух я із деякою огидою відштовхнула ногою далі по підлозі, щоб не заважали виконанню важливої операції. Тільки я зробила цей рух, як несподівано почулося шипіння.

Я завмерла.

Це змія!

Гадюка?

Що ж, і таке ймовірно. Я не хотіла отримати укус від отруйного гада, а тому обережно відійшла від шафи та нахилившись посвітила знову на ці поліетиленові пакети. Окрім цих самих пакетів, пилюки та обвислого павутиння, я більше нічого не бачила. Напевно, змія сховалася під цими пакетами і чатує, коли на мене можна буде напасти, щоб вкусити та отруїти. Я не збиралася давати їй таке задоволення, ще й задарма, а тому, вирішила її виманити. Я пошукала довгий патик і знайшла верхню частину лопати. Я взяла її в руки і почала шарудіти по пакетах.