Облога Белза: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона мала титул, що викликав майже містичну пошану. Повага, пошана, навіть поклоніння, яким були оточені найбідніші князі, переважала пошану народів Заходу до своїх королів.

 — Та не мало,  — блідо усміхнувся Семен Наримунтович, пригадуючи, де він був порубаний і за яких обставин.

Півтора року тому.

Коли замкова брама просто впала за ними, князь Семен дозволив собі розслабитися.

Під час переговорів він увесь час побоювався якоїсь пастки, якогось Казимирового віроломства, щось таке просто аж світилося на дружньому, веселому, аж безтурботному королівському обличчі. Проте до ранку їм немає чого побоюватися. Узяти такий замок із наскоку можливо, лише якщо вартові зрадять або заснуть, проте тепер Його милість короля та великого князя Дмитра-Любарта (тодішні люди навіть у думках називали монархів за титулом і не могли собі й уявити, що можна інакше)  — так от, Його милість супроводжували найнадійніші  — в усіх розуміннях цього слова, найнадійніші. А за кілька годин неспішної ходи стояв зі своїм та головним волинським військом Його милість великий князь тракайський Кейстут, із військом навіть трохи більшим за Казимирове,  — це не кажучи вже про те, що коли до десяти тисяч латників додати одного Кейстута, то це, вважайте, усі двадцять тисяч.

У цьому поляки кілька разів переконалися за минулі місяці. Не випадково їхньою першою умовою було, щоби Кейстут не підходив близько до місця переговорів. Даремно, до речі, хвилюються  — Казимирова смерть Волині невигідна. І полон також. Як помре польський круль бездітний, то сяде на краківський стіл[13] його небіж  — Людовик Угорський, і об'єднаються наші вороги.

А так  — Казимир ще не старий, цілком може в нього ще син бути. Тоді союз ляхів із уграми трісне. Або спочатку союз трісне і змінить круль заповіт  — є ж князі Мазовії та Сілезії, які більше прав мають, ніж угорський король.

А взяти круля в полон  — так це не розв'язання проблеми, бо колись же й звільняти треба.

І все-таки князеві було тривожно. Щось його гнітило, щось не давало покою. Покрутившись на лавці години зо дві, князь піднявся. Старий слуга, якого колись приставили до княжича, щойно того відняли від грудей годувальниці, підхопився, хоча ще кілька секунд тому здавалося, що він спить так міцно, що його не розбудить і труба архангельська.

 — Ходімо, перевіримо варту.

Слуга кивнув. Хоча особисто князь Семен за варту й не відповідав, проте, дійсно, ліпше роздивитися на власні очі.

Вони вийшли надвір, по усходному стовпі[14] піднялися на стіну. Замок був побудований із дерева, однак на такій кручі, що князь Семен згадував чуту колись оповідь, як татари змусили святої пам'яті князя Василька, брата короля Данила, наказати захисникам міста Холма здатися. Василько наказав. І кричав, і лаявся, навіть тупотів ногами. Але в лівій руці було в нього п'ять камінчиків, які він, начебто від хвилювання, підкидував. Та невисоко підкидував, невисоко. І захисники зрозуміли  — не можуть пращі[15] татарські високо вгору стріляти. Так і не здалися, й нічого не змогли вдіяти з ними татари[16].

Так і тут. Дерев'яну фортецю можна по-татарському підпалити — виготовити снаряд для камнемета з великим наконечником у денці[17], начинити його чимось горючим і послати в стіну  — наконечник увійде в дерево, снаряд на ньому повисне й підпалить стіну. Не вийде. Занадто високо, і поблизу є лише одне місце, де можна камнемета встановити. Місце, що ми його вже пристріляли. Подивимося, хто кого швидше підпалить.

Поляки колись узяли цей замок голодом, здали ж без бою лише тому, що розуміли  — Кейстут допомогу до нього не підпустить, і знову голод візьме своє. А тепер, якщо спробують штурмувати, опиняться між молотом і ковадлом.

Ці приємні князеві думки були перервані тим, що під його ногами здригнувся ґрунт, а по вухах ударив жахливий грім. Князь повернувся і з жахом побачив, як відламується частина майданчика  — та частина, на якій стояла західна вежа,  — і падає, падає, падає.

У скелі була природна печера, від якої давно прорубали таємний хід до фортеці. Ляхи за часів свого тут перебування про нього дізналися, тож хід замурували, поставили вартового, щоби почув, як почнуть ломами довбати і... заспокоїлися.

Та ніхто не здогадався, що гемонською новинкою  — порохом — можна не лише стріляти, а й підривати. Власне, навіть порохову стрільбу мало хто чув. Щоправда, заряд вийшов слабкуватий — розраховувати потрібну кількість не вмів ще ніхто, і якби у скелі не було тріщин...

Але тріщини були, і тепер завалилася майже третина замку. Уламки скелі та колод утворили щось подібне до химерних сходів.

На щастя, ляхам довелося подолати певну відстань, і тому, коли вони полізли нагору, волинці, більшість з яких усе-таки вціліла, зустріли їх градом стріл.

Луки, потужні татарські луки, значно прорідили натовп атакувальників. Але водночас інший загін пішов на штурм брами.

Те, що було далі, князь пам'ятав погано. Залишилися тільки деякі окремі моменти. Ось він перехоплює меча двома руками — щита так і не взяв  — і рубає! Рубає!! Рубає!!!

І раптом  — страшний біль. Морок. Забуття[18].

 — Я ж і другого разу, уважай, був присутній. Коли вони Кейстута заманили на переговори й гадали, що впіймали,  — долаючи біль, усміхнувся князь.

Воєвода знав, що князь не просто «був присутній»...

Сім місяців тому.

Кріві-крівікайте[19] Ліздейка хоча був уже, м'яко кажучи, немолодий, але заколов рудого бика одним блискавичним, точно поставленим ударом. Бик повалився, не смикнувшись. У князя Кейстута майнула думка, що це протиприродно  — але питання, чи це якісь чари, чи просто биків чимось поять перед принесенням у жертву, належало до таємниць жерців, совати ніс у які не варто було навіть князям.

Ліздейка, званий інколи Радвілою[20] (до речі, чи правда, що батько знайшов його у гнізді орла?), наповнив окутий сріблом ріг кров'ю, підніс спочатку Кейстутові, потім іншим монархам. Диво дивне: полонені  — брат Любарт і небіж Семен (о боги литвинів, у якому він стані! Тих, кого на погребальне вогнище кладуть, мають такий вигляд! А то й кращий!),  — так от, родичі пропустили повз себе, як це й личить християнам, а от Людовик, Казимир, Болеслав Мазовецький і тевтони, що виступали посередниками на переговорах,  — усі випили!

Кейстутові стало майже весело. Адже умови договору передбачали, зокрема, хрещення його, Кейстута, разом з усім його князівством! І тільки-но підвісивши свої печатки, християнські прочани[21], які пояснювали свої походи поширенням учення Христа (Кейстут далеко не був певен, що Христос визнав би це вчення Своїм), і не кліпнувши оком, беруть участь у поганському обряді, за що їм, власне кажучи, світять пекельні муки. «Вони гадають, якщо я не християнин, то й не розумію?»

Навколо гомонів, співав, бенкетував величезний табір. Табір чотирьох військ  — угорського, обох польських  — короля Казимира[22] та князя мазовецького Болеслава, і орденського. Німці начебто виступають як посередники, але табір у них не окремий, а спільний з однією із сторін.

— Отже,  — усміхаючись, вів далі Людовик (німецькою володіли всі, лише нещасний зранений Семен погано),  — я гадаю, що Його милість великий князь Кейстут може відпустити ту частину своїх слуг, які не потрібні під час подорожі в Буду, де він прийме святе хрещення.

[13] Трон.

[14] По гвинтових дерев'яних сходах.

[15] Тут: камнемети.

[16] Історичний факт.

[17] Цю систему татари запозичили в Китаї.

[18] В угорський хроніці стверджується, що Казимир захопив Любарта в полон ціною великих утрат не в названому замку. Пізніше, під час переговорів, литовські князі — родичі та союзники Любарта  — заявили, що це захоплення було підступним, під час переговорів, і поляки не заперечували.

[19] Верховний жрець.

[20] Ми звикли до полонізованого варіанта цього імені  — Радзівіл, проте литвини та білоруси казали Радвіла.

[21] В описаний час у західноєвропейських мовах не було термінів «хрестовий похід», «хрестоносці». Казали «проща», «паломництво» або «заморська переправа».

[22] Питання, чи брав Казимир особисту участь у цьому поході, дискусійне,  — є відомості, що він хворів. Проте його військо воювало.