Диво-капелюх: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Візьмімо його з собою, — запропонував Пхик. — Але я вже хочу додому. Мій живіт бурчить, вимагає кави. А ваші ні?

— Ще б пак! — в один голос вигукнули Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик.

Отак вони знайшли диво-капелюх і взяли з собою, навіть гадки не маючи, що через нього долина Мумі стане місцем всіляких чарів і дивовиж.

Коли вони зайшли на веранду, всі вже напилися кави й розбрелися хто куди. Тільки тато Мумі-троля ще сидів за столом і читав газету.

— Ага, ви також прокинулися, — сказав він. — У сьогоднішній газеті є цікаві новини. Струмок вийшов з берегів і зруйнував мурашник. Усі врятувалися. А о четвертій годині в долину прилетіла перша зозуля й подалася на схід (це, звичайно, добра прикмета, але якби вона полетіла на захід, то було б ще краще).

— Гляньте, що ми знайшли, — гордо сказав Мумі-троль. — Гарного чорного капелюха для вас.

Мумі-тато дуже уважно оглянув капелюха й одяг на голову перед дзеркалом у вітальні. Капелюх був трохи завеликий і ніби заважкий, але чимось привертав до себе увагу.

— Мамо! — гукнув Мумі-троль. — Ходіть поглянути на тата!

Мама відчинила двері з кухні і вражено спинилася на порозі.

— Личить мені? — запитав Мумі-тато.

— Нічого, — відповіла мама. — Еге ж, ти в ньому дуже поважний. Але він трішечки завеликий на тебе.

— Може, так краще? — запитав Мумі-тато і зсунув капелюха на потилицю.

— Гм… і так нічого, — сказала мама. — Та все ж мені здається, що без капелюха ти якийсь показніший.

Тато оглядав себе в дзеркалі спереду, ззаду, з усіх боків, тоді поклав капелюха на стіл і, зітхнувши, сказав:

— Твоя правда. Не всім треба чепуритися, дехто й так гарний.

— Не всі люблять чепуритися, — лагідно поправила його мама Мумі-троля. — Їжте більше яєць, діти, ви ж цілу зиму прожили на самій глиці!

І вона вернулася до кухні.

— Що ж ми зробимо з капелюхом? — запитав Пхик. — Він такий гарний.

— Поставимо його замість кошика, будемо кидати сміття, — сказав тато.

І він подався до кімнати нагору писати свої мемуари — велику книжку, де розповідалося про бурхливу молодість Мумі-тата.

Мумрик-Нюхайлик примостив капелюх на підлозі між столом і дверима до кухні.

— От ми й маємо нові меблі, — сказав він і засміявся, бо був байдужий до всіх на світі речей. Йому було добре в старому вбранні, яке він носив, відколи народився (коли і як — ніхто не знає). З однією тільки річчю він не міг розлучитися — з гармонією.

— Коли ви вже доснідали, то ходімо глянути, що поробляють Хропики, — запропонував Мумі-троль.

Виходячи, він укинув шкаралущу з яєць у кошик, бо часом любив порядок.

Кімната спорожніла.

У кутку між столом і дверима до кухні стояв диво-капелюх, а в ньому на дні лежала шкаралуща з яєць. І враз сталося диво дивне. Шкаралуща почала змінюватися.

А справа ось у чім: усе, що довго побуде в тому капелюсі, обертається на щось зовсім інше, а на що саме, ніхто не знає наперед. Добре, що татові Мумі-троля капелюх не прийшовся до лиця, бо якби він походив у ньому довше, то ні одна жива душа не знає, що б з нього стало. А так йому лише трохи поболіла голова і до вечора все минулося.

Але шкаралуща зосталася в капелюсі й почала міняти свою форму. Вона зберегла білий колір, зате почала рости й робитися м’якою та вовнистою. За годину вона сповнила капелюх по криси. Потім з капелюха викотилися п’ять невеличких круглих хмарок, попливли верандою, легенько спустилися східцями й спинилися в повітрі над самою землею. А диво-капелюх лишився порожній.

— Ото лиха година! — вигукнув Мумі-троль.